|
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
Публікую прозовий твір Гуркіної Наталії Анатолівни. 
Свої твори пані Наталя надіслала близько місяця назад. Я через брак часу так і не створив для неї персональну сторінку на головному сайті. Тож поки публікую кілька її творів, щоб вам було цікаво переглянути її майбітню поетичну сторінку.
До Вашої уваги перший її твір, до речі прозовий, який має назву "Ми-жінки!"
|
Рабство. Воно буває різним, але є спільне:
вирватися з нього дуже – дуже важко. Цей вірш є присвятою всім хто повернувся
додому, на Україну.
Я схиляю голову перед Вашою вірою та силою духу.
Ви вдома і це головне!
|
Я не боюся злоби-ненаситниці,
Що наступає на п'яти щораз.
Я не боюся лукавого сита,
Що пересіяти хоче на прах
Всі мої помисли, всі мої думи,
Всі мої кроки, струни і струми...
|
|
"видалено за бажанням автора".
| сторінка: Поети
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Архип
|
Дата: 16.07.2007
|
|
|
Дубовий гай біля лікарні.
Дуби в пожухлому вбранні.
Щоденні роздуми немарні,
дні повносонячні і хмарні,
відлуння міста вдалині –
|
Володимир Олександрович Базилевський народився 14 серпня 1937 року у селищі міського типу Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. У 1962 році закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І.Мечникова. Живе і працює у Києві. Строгим холодом диха рівнина,
осінь круто забрала права.
І ледь чутно бринить павутина,
і безживна сріблиться трава.
|
Володимир Могилюк народився 1957 року у Миколаєві, закінчив десятирічку в селищі Козацькому, що на Херсонщині та Одеський медичний інститут. З 1980 року лікарює в Кіровограді. Нехай у столиці підземка відлунює щемко,
нехай мурашино у клопотах людство снує,
а тут – рустикально сприймаються
строфи Шевченка
і все доокола, куди не поглянеш, – твоє.
|
|
Похилі собори та сльози бідацькі, –
життя провінційне – авжеж не безе!
Рутинні події жуком колорадським
обсіли пожовклі масиви газет.
|
Віктор Васильович Терен народився 09.07.1941 у селі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. Працював інженером на заводі "Арсенал", редактором у видавництві "Дніпро".
З березня 1998 року - кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 146 Полтавської області. Стікав по краплі з мокрих коров'ячих губ,
Розмочував глину на ластів'ячі гнізда,
Купав коней,
Давав притулок усякій рибі,
ракові-неборакові та жукам-водолюбам...
|
Володимир Могилюк народився 1957 року у Миколаєві, закінчив десятирічку в селищі Козацькому, що на Херсонщині та Одеський медичний інститут. З 1980 року лікарює в Кіровограді. У цьому світі, де кінця не видно
строкатим ордам примайданних ревищ,
єдине тішить, що погідно квітне
і не тьмяніє сонце Кобзареве!
| сторінка: Поети
| АВТОР ТВОРУ:
Могилюк
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
virchi
|
Дата: 13.07.2007
|
|
|
Ми звідтіля, де течія дніпрова
ще прибережний розмиває кряж,
ми з тих країв, де цокали підкови
чумацьких коней шляхом на Сиваш.
Ми там зросли, де жайвори щомиті
над степом напинають сонця стяг,
де степ – вінець колосся і блакиті, –
прадавній свідок батьківських звитяг.
Ми з тих країв, де пам'ять історична
лиш підсвідома та архівна річ...
| сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Могилюк
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
virchi
|
Дата: 13.07.2007
|
|
|
Я тебе ношу, як здивування,
Завмираю з дива весь свій вік.
Юних вишень біле дівування,
Стигле сонце, як гарячий віск.
|
|
Колись давно-давно у цім саду
Поміж дерев ходила мати.
Тепер оті сліди не віднайду,
Де новим травам відцвітати.
Ще тішить яблуками давній сад
І пташкам пісеньку заводить.
А на душі у мене листопад,
Бо рідна ненька тут не ходить.
|
|
Жінки старіють так раптово –
Мов ніч на місто опада...
Душа така ще світанкова,
Така ще мрія молода
|
Вмирають поети,
Лишаються вдови,
Втікають Пегаси –
Порожнє сідло.
Лишають на щастя
Маленьку підкову,
Немов недописану
Літеру «О»... Лишаються вдови
Між холоду літер,
Скупих телеграм
І пекучих безсонь.
Кружля над судьбою
Самотності вітер,
Навік погасивши
Живильний вогонь.
| сторінка: Поети
| АВТОР ТВОРУ:
Матушек
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
virchi
|
Дата: 13.07.2007
|
|
|
Все минає, бо, як не ростем,
Лиш відлуння в полі залишаєм...
Літо ж пам'ятають не дощем,
Літо ж пам'ятають – урожаєм...
|
|
Це теж – Дніпро.
У склянці чаю
Його розхитує рука.
Це теж – Дніпро.
Без крику чайок
У форму втілена ріка...
... Ну як же так?
Я ж добре знаю,
Що ти ось поряд хлюпотиш?
А я до тебе – не встигаю,
Беру тебе по склянці лиш.
|
|
В маминій хаті Зелена неділя,
Пахнуть василечки і чебреці.
В свято матуся аж помолоділа,
То вже й не зморщечки,
А промінці.
Мамо, матусю!
Цілую Вам руки...
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
