|
|
Маневрують парасольки Вулицями міста...
|
|
Горький, пробач!
Степовим безкраїм морем вітер ковилу гойдає. Поміж тою ковилою лячно скаче Заєць сірий, що на сажотруса схожий.
То хвостом землі торкнеться, то підстрибне над бур’яном на сміття лапищем ставши, та як пискне, й – хмари чують біль й матюччя в ґвалті зайця.
В цьому ґвалті – жага помсти! Силу гніву за наругу над Природою святою чують хмари в цьому ґвалті.
|
|
Шепочуть краплі мжички у діжі,
Зриваючись з покрівлі монотонно.
Гладінь тріпоче апатично-сонно,
Півтоном шоколадної іржі.
|
|
Небесні блавати* –
пелюсточки світла
Моєї душі,
Злетіли крилаті
На самий краєчок
Тонкої межі.
Між щастям і болем,
Між радістю й сумом**
Десь в серці тремтить
На чистім престолі,
Як проміжок – ця ще
неназвана мить.
|
|
Йдеться про важливість орієнтації в часі
|
|
Між людьми, як між ножами,
певним шляхом рими,
мить безцінна мчить віршами,
вельми вже стрімкими.
|
|
Осінь, маленьке бешкетне дівча,
Вітром гасає в безгоміні саду.
Перли медові брост́ей винограду,
Збившись, намистом звисають з плеча.
|
Такі
чужі: ні дотику, ні слова,
Ні подиху… Лише серцебиття…
Вони
зустрілись зовсім випадково,
Чекаючи на зустріч все життя.
|
|
З дитячих вуст
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Дебелий Леонід Семенович
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
leoniddebelyy
|
Дата: 16.10.2013
|
|
|
До збірочки "Скоромовки для дорослих"
|
В мріях линем до зір,
Де наш справжній едем...
|
|
Палає осінь золотом беріз.
І листя яблунь тепле наче свічі.
|
|
Немає батька в Україні,
бо батько дбав би день при дні..
|
|
Не я пишу – душа за мене пише.
Не я люблю – то серце віддає.
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
