|
|
|
На мені буде зелена сукня. І очі мої теж будуть зеленими. коли я щаслива, у них завжди такий колір (Я.Л.Вишневський)
|
|
Переробка пісні Стаса Михайлова.
| сторінка: Вірш-пісня
| АВТОР ТВОРУ:
укран
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
укран
|
Дата: 03.05.2012
|
|
Стою на колінах, втрачаючи розум Не можу підвЕстись на ноги.
Шукаю вірші, читаючи прозу
Звертаюсь в молитві до Бога:
Дай мені сили дійти до кінця
Дай мені мужність не впасти
В світі вершити волю Отця,
І не чинити інакше.
Дай мені мудрість іти до мети,
І не збиватись з шляхУ.
Світло нестИ доброти,
І не упасти в гріху…
| сторінка: Релігія
| АВТОР ТВОРУ:
Andriy Oleskiv
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
antologic
|
Дата: 03.05.2012
|
|
Зривайся у світло! Пульсуй в наших венах
прозрінням і вище,
нехай твоє слово завжди буде світле і віще,
а музика з висі
лунає на сценах!
|
Я помалесеньку спиватиму вірші
З ритмічних вуст трембіт тих стоголосих.
Брунатний сум субтритрами кишів
Та навіть він у вічних рифмах босий.
|
|
Коли у спільноті, тоді хоч і не завжди зручно, але звично, і тому спокійно. Коли ж людина відокрмлена від усіх, вона потерпає від самотності і від невпевненості вирішити самій усі проблеми, які раніше вирішувалися спільно. Але й тут не треба впадати у відчай. Завжди буде весна, і окремі маленькі струмочки об'єднаються в одному ставі.
|
|
Ми увесь час від чогось намогаємось втекти, та кінець кінцем воно завжди наздогоняє нас. Та всеж надії ніколи не треба втрачати, бо саме надія здатни здолати все.
|
|
Така собі фатазія, та мабуть вже дуже сумна. Так склалося.
|
|
Присвячено всім тим, кому є що сказати людям...
|
|
Чи з індивідів станемо людьми?
Бо від тварин у нас свинцеві двері.
|
|
Текст цієї пісні було написано, коли я почув пісню про Хрещатик. Я харків'янин і моя пісня про Сумську. На ній дійсно вродливих жінок дуже багато, і пісню присвячено саме їм.
|
|
Цей вірш про втрачене коріння, якого, на жаль, вже не поновиш. А без нього так іноді болить.
|
|
Як непомітно час змінює все: нас, наші почуття, мрії, бажання, цілі і саму суть життя. Ріка життя непомітно мілішає, гомін стрімкої течії перетворюється в шепіт, який іноді неможливо розібрати. Серце ще вміє помічати красу, радіти приємним несподіванкам, сумувати, кохати, чогось чекати і за чимсь шкодувати. Але...Це все не таке яскраве, яким було ще вчора. Ми все менше розуміємо нову музику, поезію, фільми. Нам усе частіше здається, що в нашому минулому все було цікавішим, кращим, достойнішим, щирішим. Навіть в цукерках, морозиві чи газованій воді ми хочемо знайти запах і смак далекого дитинства. Час веде нас життям. У кожного свій відрізок часу. Ми його викори-стовуємо по-різному: одному здається, що часу вистачить на все - на помилки і їх виправлення, на кохання і розлуки, на щастя і біль. І - помиляється. Іншому здається, що він нічого не встигне і його час раптово обірветься, як тоненька, непомітна ниточка, від тягару надбань і вчинків. І також - помиляється. Ми все життя залежимо від часу: боїмося запізнитися, доганяємо, не встигаємо, губимося в його вирії , помиляємось, намагаємось виправити помилки. І все життя нам хочеться зупинити час хоча б на мить або змінити його траєкторію. Невловимість і безконечність часу - це Вічність. А життя - мить, яку нащадки запам"ятають або забудуть. Та ми цього вже не знатимемо: наше життя не може бути Вічністю.
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
ольга
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Olga2011
|
Дата: 02.05.2012
|
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
