# Наталя Кравчук

Василь Шляхтич, Мій Улюч. Львів: Святогорець, 2010, 128 с.

Село Улюч на Сяніччині відоме своєю глибокою історією. Тут 500 років тому зведено храм Вознесіння Господнього, який зараховують до найвідоміших, найстаріших та найгарніших дерев’яних церков у Польщі. Споруда уціліла від воєнного і післявоєнного лихоліття. На жаль, без іконостасу, який донині знаходиться в сяніцькому музеї, та без вірних, яким служила до 1947 р. Нащадки улюцьких господарів, що розкинуті по світах, не забувають про батьківщину і вже 20 років поспіль на храмове свято улюцької землі збираються на горі Дубнику, де стоїть славна церква. Свідомі роди улючан передають своїм дітям і внукам прадавню історію села та пам’ять про вірність традиції предків. Прикладом є один із них – Василь Шляхтич – жертва акції «Вісла», який зростав і формував свою свідомість уже на виселенні, на Любущині. «У нашій хаті говорилося по-своєму, тобто говіркою рідного Надсяння, і від батьків я сам вивчив рідну мову», – згадує він у вступному слові до своєї збірки віршів «Мій Улюч».