Все чисто, чесно, зрозуміло серцю,
Контрасти кольорів, ніякого відтінку,
І я стою весь вражений оцим,
І я не вірю, що зима пройде.

Як чорт свяченої води

Бояться, щоб  собою стати.

Тісні віконця вгору поплелися,
Дубова лава, кухоль на ослоні.
Навіщо з казки вимріяв колись я
Ці виноградні пальчики солоні...

Навіщо вітер грюкає острожно,
І збиті зорі падають в ожини?
Сумну цю казку я змінить не можу...
В ній Ви давно,
          давно Чужа Дружина...

1.
Я читаю, поскрипує хата.
Одиноко у нічку зорить.
Дрібен-дощ вимиває затято
Візерунки лісної кори...

Як тихо печаль поселяється в серці...
Вітри колошматять
ромашки надій,
Акорд наполоханим
джмеликом б"ється
Об скельця непроханих
холодів.

Несеться табун
жовтим визрілим полем,
і молиться спрагла любові
земля.
Скорботно і моторошно
тополям.
Їм срібло од місяця
скроні встеля.

 ***

Не губися, не...
  не вбивай мене...
  я тебе знайшла між доріг.
  я такий пройшла
  непочатий світ
  До твого простого "привіт!"

 І на твій поріг, наче оберіг.
  Цвіт черемховий обірву, -
  З краю зачарованого прощань
  Я принесла гілку живу.

 Ніжний, не мовчи,
  щось розпитуй чи
  Синім поглядом привічай,
  Зачаївши сум у густій брові.
  ...Відступаю в білу печаль...

 I живи, і мрій,
  нерозлюбний мій,
Хай цвітуть черемхи нові,
Хай клюють із рук
  дні і голуби,
Тільки ти... прошу,
не губись...