На небі ледь почало з’являтися сонце: бадьоре,
усміхнене, веселе. Воно гралося своїм промінням, жбурляло крізь
світанкові хмари свій сонний погляд і намагалося розбудити стомлене
місто. Де-не-де у вікнах горів вогонь ламп, ще з ночі сяяли вогні
вуличних ліхтарів та світилися кольорові рекламні щити. Здавалося,
місто не спить..., або ж так швидко прокидається. Сонце не встигало
посилати свої сонячні зайчики у вікна житлових будинків, як звідти уже
кудись бігли люди, воно ще не заповнило своїм сяйвом широких вулиць,
коли вони були повні автомобілів. Усі кудись поспішали. Люди й
автомобілі разом снували благу павутину буденного життя, що не могла
витримувати тягарю повсякденних турбот і проблем, щомиті рвалась на
шматки. В цю ж мить її підхоплювали інші люди і так до нескінченності. ...
