|
|
|
Наближається час розставання,
По щоці покотилась сльоза.
До побачення, мила, кохана,
Вдалині вже відчутна гроза.
Я не стану ховатись за спини,
Моє місце між славних братів.
Нас на подвиги зве Україна,
Слава зве бойових куренів...
|
Чимчикує горобець
по асфальту навпростець..
|
У мене є улюблене дерево – дуб. А знаєш чим воно для мене таке цінне? Воно сильне! Але ти не думай що дуб таким народжується, ні. Бачив жолудя? Так ось, коли він потрапляє у землю то весною на поверхню пробивається тоненьке стебельце...
|
Досить мовчанкою співати.
Діти її не розуміють.
|
Проходять сірі будні-близнюки,
Один від одного не кращі і не гірші
Мовчать слова, таять в собі думки,
Але хоч плач, не просяться у вірші.
Зітре душа з чола гарячий піт.
Хто каже, що так просто римувати?
Буденна проза – це як чорний хліб.
Поезія - чомусь завжди, як свято.
Не відніми, мій Боже, талану -
Зализувать чужі душевні рани.
Без нього я, як чорна ніч мину,
І по мені світанок не настане.
|
|
Якби ти знав, яке велике щастя
з тобою жити на одній землі.
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
