Досить мовчанкою співати.

Діти її не розуміють.

Проходять сірі будні-близнюки,
Один від одного не кращі і не гірші
Мовчать слова, таять в собі думки,
Але хоч плач, не просяться у вірші.

Зітре душа  з чола гарячий піт.
Хто каже, що так просто римувати?
Буденна проза – це як чорний хліб.
Поезія - чомусь завжди, як свято.

Не відніми, мій Боже, талану -
Зализувать чужі душевні рани.
Без нього я, як чорна ніч мину,
І по мені світанок не настане.