Нам в Україні сходять ранки сині,
Любов до мови — вогнено пече:
Хліб родить нива. Сало дають свині...
„Какось по-руску гаваріть льогчей"...
В усьому світі виникають чвари,
(Бог милував нас від отих речей).
Тут рідні мови наповняють чари,
„Какось по-рускі гаваріть льогчей". ....
I * * *
Отче Наш Всемогутній! Твоя воля над світом.
Ти скажи своїм дітям - доки горе терпіти?
Коли злагода, Боже, до нас завітає?
Ми питали вождів, та хіба вони знають.
Їх ворожість і лють нас лякають бідою.
Не до злагоди звикли вони, а до бою.
Котить сивий Дніпро хвиль печальну блакить.
Правий берег зітхає, Лівий берег мовчить.
Присвячується усім репресованим поетам та борцям за свободу.
Мабуть, трохи надто сумно, та це правда, хоч і гірка, - свобода починається не з декларацій та універсалів, а зсередини, з усвідомлення в першу чергу своєї відповідальності - саме того, чого більшості з нас, м'яко кажучи, бракує. Звичайно, цей вірш не означає розчарування, і вже тим паче я не збираюся заперечувати, що Україна вільна, чк дехто мене заявив... але це - не фініш, а старт, і боюся, ще не одне покоління мине, перш ніж ми навчимося жити як вільні.
