Проковтни той біль,
Що зневагою зоветься
Дати відсічі не смій
Все одно назад вернеться

І якщо людина чесна
То ніколи у житті -
Не зневажить слова «правда»
Не покине біді.

Бо коли навколо лиш зневага,
Лиш сліпа та заздрість.
Де візьметься та повага?
Як повірити у чесність???

Я хотіла мати друга,
Що підтримає завжди
І нехай біда, недуга
Разом можна пережити
Я надіялась на краще
Бо підтримку відчувала
Я не вірила в життя нещасне
Бо лиш краще знала
Я не закривала серця
Не лишалася байдужа
Я лише бажала щастя
Вірила у слово дружба
Але все в житті омана
Той кого звала я друже
Забув слово «повага»
Не переймався отим дуже
Щось ту дружбу віддаляло
І були нечутні ті слова
Що кричала я так гучно
Щоб та дружба ще жила
А вона котилася у прірву
Забирала все найкраще
Я не знаю в що я вірю
І чи є щось в світі вічне
Я хотіла мати друга
Та чи мала я його?
Щось я втратила, а щось набула
Та не виграла від цього…

Як важко розуміть когось,
Що говорить тоді про себе.
Завжди чогось ми боїмось,
А я боюсь бути без тебе.

Боюсь, та закриваю на те очі,
Та ні, я не здаюся!
Можливо буде не до речі –
Не відпустити, більш боюсь.

Я відпускаю, і дивлюся…
Тобі у слід - просто сумую.
Дивитись в очі , ще боюся,
Але себе я цим рятую.

Себе рятую, та чи варто?
Я зрозуміти себе бажаю,
На розум бачу ясно,
«Я не здаюсь, Я відпускаю!»