Вірш про самотність літньої людини. Опинившись за таких обставин, надзвичайно важко дивитися на навколишній світ. Та треба, бо світло завжди перемогає пітьму.
впав сніг на долоню і став краплиною води, головне , що це не сльози, які викликаєш в мене ти. Та це не страшно, адже скоро прийде весна, а це для мене значить , що тебе забуду я
Не я один дивлюсь на небо, радію сонцю як дитя. Не я один рішав дилему, що таке дійсність й небуття. І як я часом хочу жити, коли навколо мир і лад, красу весни не повторити, бо це і є земний наш клад. Коли ти поряд-я радію, коли далеко-я в журбі. І всякий раз я молодію, спинивши погляд на тобі. Весна-це рай, це час сполуки, це стан душі у віршаря. І саме ці душевні муки, ведуть мене по сіду кобзаря. Весна й кохання-то стихія то сила щастя і добра, лама рутину і дає надію, на твою вірність і пера. А муза-це річ вередлива, вона приходить, як завжди, коли в душі відl щастя злива, Або щось втратив назавжди. Проблема людського єднання, на серці знов вогонь горить. Як досягти вершин кохання? І жить з тобою і твориь.
В цей день і час непростий ,хочу присвятити вірш найріднішій людині своїй. Що сказать тобі я до кінця незнаю,бо душа горить ,палає. А серця рветься на куски й кричить скажи :прости. Прости за все ,що приносило біль,бо конфліктні люди гірше ,ніж грім. Та я старюсь до кращого йти :себе змінити і близьким помогти. Та все тяжко й майже не можливо,коли тобі оковами руки скрутили, а певні подарунки долі ламають тобі серце поволі. Та я обіцяю окови зірвати,добитись всього, чого буду бажати, а коли досягну мети , то про це почуєш ти. І тоді я на колінах до тебе прийду і скажу велике спасибі , що виховала особистість таку...........
Я і ти -це чорне й біле,разом ми з тобою сіре по одинці ми ніхто,але разом мов земне ядро. Люди біля нас,мов ляльки Вуду.якою хочу , такою і буду. Ми як на нитках і нами керують якісь вищі невидимі сили, що в минулому житті нас підкорили. Нас по житті,як воду в посудину наливають , а ми лиш потрібну форму приймаєм. Тож нехайнас,під виглядом води помістять в посудину у вигляді кола і тільки туди , бо це фігура без початку і кінця,що означає, що назавжди разом в унісон бються лише наші серця.
Немовля -це плід життя ,даний нам долею для поняття того, що ми для чогось на світі є і це почуття нам наснагу дає! Та в кожних людей є свій життєвий путь ,який вони схочуть то і пройдуть. Ми творці своєї долі-чи на волі чи в неволі ми це маєм памятати ,щоб щасття своє будувати...
Так хочеться жити , безмежно кохати , та де ту людину для життя собі взяти? Створити у мріях? шукати в житті?-допоможіть розгадати делему мені.!!! А поки нема варіанта одного -намалюю на листку коханого свого)))))))))))
Так хочеться жити , безмежно кохати , та де ту людину для життя собі взяти? Створити у мріях? шукати в житті?-допоможіть розгадати делему мені.!!! А поки нема варіанта одного -намалюю на листку коханого свого)))))))))))
Прощай,забудь ,які печальні ці слова ,та ми їх чуєм мільйон разів за все життя. А хочеться зовсім інші слова нам чути, що нас люблять ,хочуть пригорнути. Стає людина щасливою та, яка стабільно чує ці чесні слова, аж хочеться жити і в голос весь-час повторяти ті теплі слова, щоб їх підхопив легкий вітерець і доніс до пустуючих одиноких сердець
Можливо десь на дні морському лежить перлина чарівна, а хто візьме її у лодоні-набуде щасття на усе життя. Заграє барвами буденність,відкриються усі шляхи земні. Хай стане цих перлин мільйони , як і людей на цій землі і хай покращуться їх долі один лиш раз й на все життя і стануть люди :добрі й щирі ,немов малесеньке дитя.
