[size=19][size=14]Пробач за все Можливо щось не те зробила Можливо й серце я тобі розбила Та це не я А вдача погана моя Сижу зараз пишу Ще трошки й заплачу Бо іншого виходу зараз не бачу Незнаю чому доля нас звела Можливо це просто маленька афера Було в нас все:радість,сварки усмішки ,сльози смс ,безглузді погрози Та для чого це все? Ми немов те чорне й біле А чи стали б ми ,я кодне ціле??? Час нам відповідь скаже можливо наші руки докупи повяже Хоч і печальна історія ця вона маєпочаток та не має [/size]кінця....[/size]
Благослови, Господь, наш кожен крок, По травам у росі легенько так… Дай, Господи, нам свій новий урок, Серцям обледенілим нашим знак... Так, щоб в путі своїм не оступились, Забувши про першопричину… В пітьму пустот не провалились, Не живучи, побачивши кончину… Спаси нас, Господи, спаси і вбережи, І засвіти ще маячок бажання… На нашу пристань, Господи, вкажи, На беріг… де живе тепло кохання.
Вірш про самотність літньої людини. Опинившись за таких обставин, надзвичайно важко дивитися на навколишній світ. Та треба, бо світло завжди перемогає пітьму.
впав сніг на долоню і став краплиною води, головне , що це не сльози, які викликаєш в мене ти. Та це не страшно, адже скоро прийде весна, а це для мене значить , що тебе забуду я
Не я один дивлюсь на небо, радію сонцю як дитя. Не я один рішав дилему, що таке дійсність й небуття. І як я часом хочу жити, коли навколо мир і лад, красу весни не повторити, бо це і є земний наш клад. Коли ти поряд-я радію, коли далеко-я в журбі. І всякий раз я молодію, спинивши погляд на тобі. Весна-це рай, це час сполуки, це стан душі у віршаря. І саме ці душевні муки, ведуть мене по сіду кобзаря. Весна й кохання-то стихія то сила щастя і добра, лама рутину і дає надію, на твою вірність і пера. А муза-це річ вередлива, вона приходить, як завжди, коли в душі відl щастя злива, Або щось втратив назавжди. Проблема людського єднання, на серці знов вогонь горить. Як досягти вершин кохання? І жить з тобою і твориь.
В цей день і час непростий ,хочу присвятити вірш найріднішій людині своїй. Що сказать тобі я до кінця незнаю,бо душа горить ,палає. А серця рветься на куски й кричить скажи :прости. Прости за все ,що приносило біль,бо конфліктні люди гірше ,ніж грім. Та я старюсь до кращого йти :себе змінити і близьким помогти. Та все тяжко й майже не можливо,коли тобі оковами руки скрутили, а певні подарунки долі ламають тобі серце поволі. Та я обіцяю окови зірвати,добитись всього, чого буду бажати, а коли досягну мети , то про це почуєш ти. І тоді я на колінах до тебе прийду і скажу велике спасибі , що виховала особистість таку...........
