Мій бідний Янголе, в старих потертих джинсах,
В китайських капцях, зношених до краю,
Не мушу, але знову пробачаю
Твоїх фантазій невгамовний плин.
Ти знову "поза зоною"?...Авжеж,
Сховався поміж рим і знову мрієш?
Хоч зрідка поглядай мигцем
На грішне тіло...
Мій бідний Янголе, як зможеш, подзвони!
А я буду чекати, обіцяю!
Ти знов забув? Блукав серед світлин
Омріяного Раю?
Серед обмежень, правил і вимог,
Тобі зі мною тяжко, точно знаю,
Пробач мій Янголе, та в світі порожнин
Я теж шукаю втраченого Раю.
А в мене знову вкрали телефон...
Ти кажеш, що дзвонив?...Та я не чула...
Моє життя, твоє життя - шаблон...
(Здалось, чи може справді я зітхнула?)
Мій бідний Янголе, сховавшись за вікном,
Мені тихенько подаєш сигнали,
Та я не чую,
Бо живу за склом
Придуманого Раю.
Багатьох вважають акторами, тоді як вони кажуть щиру правду, а інколи акторам вірять так, наче живим, вводячи себе в оману. Як би там не було, одні та інші серед нас, і ми вибираємо кому вірити...
Травневий ранок завмирав... У нетрях серця. Мов зомлілий... Душа рвалась щосили з тіла... До тебе. І, немов пара, з води, скіпілої від болю, злітали почуття на волю... Свою. Інакшу не хотіли. ...
