Що з вами сталось, добрі люди,
Скажіть, що діло не моє.
Та тисне біль мене у грудях,
Я знати хочу: правда де?

Невже не стане брат за брата,
Якщо образить хто його,
Чи буде лиш про себе дбати
І боронить своє добро?

А як же батька настанови:
„Будь, сину, чесним, мудрим будь!”
Життєві дані перешкоди,
Щоб ми пізнали людську суть.

Ти все забув і піднімаєш
Тіло вище від душі,
Та все, що ти сьогодні маєш,
Не поцінують на Суді!

В Бога буде той багатим

Який зможе дарувати

Добре слово добру раду і любов

Хоч в невіруючих втратить

Перестануть шанувати

Лиш Бог вчує суть його всіх молитов

Хто живе як вчила мати

Щоб не брати а давати

Цю науку все життя нести готов

Хоч будуть з нього сміятись

Може й каміном кидати

Він все те терпіти буде за любов.

02.11.2007р.

Знов горить життєдайний вогонь.

Вибух -- батько світів невгамовних,

що стирає з натруджених скронь

цвіт дрібниць золотих і любовних.

Ще бодай кілька кроків, іще

трохи швидше, влучніше, щоб знову

міг полити гарячим дощем

світ обману й янтарну полову.

Не лякайся, бо лагідна сталь

на руках, чи в сплетіннях -- омана,

що лоскоче зрадливу печаль,

помирати ж ніколи не рано.

Нам надію вогонь дарував.

Знову танець свинцевий кружляє,

щоб Господь знов Петру наказав

пропустить відчайдухів до раю.

Розбиваючись в бризки об лід

нездоланної світобудови,

змиєм кров"ю безвиході слід,

щоб світанок яснішим був знову.

Тисячі ми голів і долонь

склали юних безмежних жертовних.

Й знову бунт -- життєдайний вогонь,

вибух -- батько світів невгамовних.