СНІД, наркоманія - ніби чорна ядовита хмара охоплює землю. І вона навколо нас, вона оточує нас, поглинає. Як бути тим, хто ростив і плекав своїх дітей, немов ті прекрасні квіти, тим, хто свою душу, серце, здоров"я поклав у майбутнє, якого, як часто трапляєтся, може й не стати... раптово, безповоротньо настає безвихідь. Мене, як мати поки що малих діточок, дуже турбує, в якому суспільстві вони ростимуть завтра, де опиняться, у доброму чи поганому товаристві. Адже ступити на цю криву стежку так легко, а ось повертаються з неї до нормального життя одиниці. Цей вірш я присвятила матерям, яких, як не прикро, з кожним роком все більшає, тим, які не змогли врятувати своїх дітей. Він написаний у ритмі колискової пісні, ніби того мотиву, яким співала мати своєму маленькому синові.
Наближається час розставання, По щоці покотилась сльоза. До побачення, мила, кохана, Вдалині вже відчутна гроза. Я не стану ховатись за спини, Моє місце між славних братів. Нас на подвиги зве Україна, Слава зве бойових куренів...
Пісня дзвінка по світу лине, Із поміж степів, із України. Туга дівоча швидко мине, Як піде співати між люди. Лиш би співала – Та те, що рідне! Лиш би кохала – Та те , що гідне! Все ж заспівала – Те, що серце крає. Все ж покохала – Та не своє, точно знає. Доля дівоча – це сльози ночі. Пісня – розрада й надія. Душа лиш плаче за тії очі, Серденько й досі радіє !
