|
|
| сторінка: Релігія
| АВТОР ТВОРУ:
Хомацька Наталія Ігорівна
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Чорна_троянда
|
Дата: 30.03.2008
|
|
Трохи наївно, але такої тривіальності вимагає формат і деканат)
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Аня
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Юта
|
Дата: 25.03.2008
|
|
|
я хочу викласти на ваш огляд невеличкий поклик душі...Це невеличке ессе...
|
Листопад. Сумно на душі...
Опале листя тугу вносить у моє серце. Воно любові більш не просить
І смуток тяжчим ще стає...
І важко в очі подивитись,
І слово підібрати годі.
Мовчання довше вже щемить,
Щораз повторюючись знову... Прощально листя шелестить
І вітер міцно обіймає мене за душу.
І смуток другом враз стає.
Не тішить спогад – сном здається.
Той час коли сміялось сонце
І хмарки весело гойдались... Листопад. Листя опадає
І снігу білого чекає.
Немов той сніг зігріти може.
Опале листя - листя смутку...
|
"У твому імені святому, Україно, наша доля"
|
Я кохав тебе до болю
Всюди йшов я за тобою
Я обожнював тебе
Смерть обох нас забере Не розлучить нас вона
Слово смерть це маячня
І кохання твого смак
Завжди буде на губах І нехай навколо тьма
Пам’ятай ти не одна
До грудей тебе прижму
І вже більш не відпущу Пам’ятай є ти і я
А навколо пустота
Та її ти не лякайся
І мене міцніш тримайся Не відпущу я тебе
Смерть тебе не забере
А якщо прийде вона
Смертю цею буду я
|
Вулиця ждала гніву слів. Ніхто не вірив, що прийде. Анголи вже почали спів Шестоголосним - ВОСКРЕСЕ!
Історія пригадує гнів. Його у церкву хтось веде Співаючи весь час приспів Ласкаво й щиро – ВОСКПЕСЕ!
А ось діждались ми тих днів. В народі видко серце б’є. Нема вже нині сумнівів. І діти знають – ВОСКРЕСЕ!
Йде голос сестер і братів.
======>>>
|
Сумую, люблю і мовчу.
А чи довго триватиме це - не знаю.
Шукаю слова.Та чи їх я скажу?
Кохаю тебе і від цього страждаю.
Усміхнувшись, тебе обіймаю...
| сторінка: Акровірш
| АВТОР ТВОРУ:
твердун Наталія Максимівна
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
natalia
|
Дата: 15.03.2008
|
|
Поезія - це пристрасть, звук. Це порух, думка і бажання. Тепло, ліричність, стук, Це мрія, поклик, поривання. Поезія - це вічна мить. Це порив духу, сподівання. Поезія- це павутина, сіть, Що сковує навіки, баз вагання...
=====>>
|
Вони були як кораблі у морі,
Літали, не сягаючи землі,
Лише між хмар були вони на волі
Й купались в передранішній імлі.
Свободу, мов птахам вітри їм дали,
Спували їх дощами небеса,
Їхз губи сонцю губи цілували
Й на вії осідала їм роса.
То янголи були чи може діти,
Які ніколи ще не знали матерів,
То були зорі,Що завжди будуть горіти,
Вони-це пісня, що співається без слів...
====>>
|
Вона чекала вірно, як вовчиця,
Лизала рани від отруйних стріл,
Вона не знала, що колись привчиться
Людей стрічати, як недоьрий звір.
Вона не знала, що слова-це попіл,
Що на усмішку Мойри опадають,
Кричало тіло, зварене в окропі,
В окропі днів,що память витирають.
Вона чекала, попаливши вії
Й повязку зовсім вже зняла з очей,
Квиління тиші глушить безнадію,
А дощ надворі стогне і січе.
| сторінка: 2008
| АВТОР ТВОРУ:
Ковалева Юлія
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
grunge-girl
|
Дата: 14.03.2008
|
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
