Чому мороз по тілу
Від дотику руки?
Чому я захотіла
З тобою на віки
Лишитись поруч?

Чому я забажала,
Щоб наш маленький світ
Ми удвох плекали,
Як яблуневий цвіт
Весна плекає?

Чому це так важливо
Ранковою росою
Не плакати тужливо,
Коли разом з тобою
Піду життям?

Чому мені так треба,
Щоб ти навчивсь кохати?
Чи прошу я для себе?
Мене—вже не багато,
Ми ж—єдине!

Чому, розмовляючи
Вночі з самотою,
Я прошу, зітхаючи,
У Бога про долю
Для двох одну?

Чому тепер тебе молю
На всі мої „чому”, „чому”
Дати відповідь свою:
„А це, серденько, тому,
Що у нас – кохання”.

Відшуміли літні зливи
Дощем теплим, грозовим,
Хоч калюжі-негативи
Відображенням мутним
Ще увагу привертають
Непосидів-школярів...
Вітер думи розганяє
З сивих скронь учителів.
Вересневий дзвін лунає
Над Добросином-селом,
Дзвоник учнів закликає
Сісти за шкільним столом,
Де скарбниця знань дитячих,
Де наук твердий граніт,
Де вогонь сердець гарячий
Й перші сходинки у світ.
Відкриває вона двері
Й просить нас уклінно
Вчитись в благо України
Чесно і сумлінно.

Що з вами сталось, добрі люди,
Скажіть, що діло не моє.
Та тисне біль мене у грудях,
Я знати хочу: правда де?

Невже не стане брат за брата,
Якщо образить хто його,
Чи буде лиш про себе дбати
І боронить своє добро?

А як же батька настанови:
„Будь, сину, чесним, мудрим будь!”
Життєві дані перешкоди,
Щоб ми пізнали людську суть.

Ти все забув і піднімаєш
Тіло вище від душі,
Та все, що ти сьогодні маєш,
Не поцінують на Суді!

Коли родилась надія, більшість спала.

Одиниці Прометеями були.

Шана їм за те, що не боялись

Цю надію, мов вогонь в хату нести.

Повір синку, що вони нині герої,

Бо з надією ішли проти брехні.

Ця надія тоді була їм, як зброя.

Йшли, бо були Бога й правди голодні.

Гімном їхнім було рідне наше слово.

Вишивки були як стяги, хоругви.

Спів, мов вітер по кутах кидав полову.

Ах, які тоді в них були голоси...

Вони йшли не думаючи про медалі.

Кулі ворогів кололи їхню грудь.

Хоч поранені, вогонь той несли далі .

І ти знай про це наш синку. Й не забудь!

=========>>

***

Слава Богу! Ми щасливі.

В світ ідемо вже вільні.

Впевнені, що справедливість

Подарує правд вогні.

Ідемо. Не спішимося...

А інші кругом спішать.

Іншім волю й діти носять.

А в нас, наші діти сплять.

Не здорово в нас ще нині.

Вітри воронів несуть

На простір наш жовто-синій.

А ті чинять каламуть.

========>>

Щастя

Яке то щастя

Бути в себе

Де блакить неба

Є куполом

Де тішить пасія

Є колеги

Що коли треба

Стиснуть кулак

Мала дитина

Мамці рідній

Дарує гідність

Без омани

Не на колінах

Бо не бідна

Не знає злидня

Тільки шану

Що за гріх, що за дію вана перед Небом поставила
На кого жеж вона діточок нерозумних зоставила
Хтож їм вибере вуши чи хлібці якогось замісит
Хлопа з місьці хто зрушит чи хто йго потішит

А чи треба було дураку бригадирови гвагати
Щоби баба вагітна бураки до колгоспу йшла трагати
А тепер кай лежит в білім трумні до всього байдужа
Навіть воком не мругне на нездалого мужа

Тихий цвинтар милосердно приймив ї до себе
Потревожені круки високо літали у небі
Бідна тризна і нарід пішов по хатах
Хлоп лишився з бідою як покалічений птах

***

До дня народження Т.Г.Шевченка

Тяжка на нього впала доля
Та нелюдский дістався фатум
Один, як та билина в полі
Він бився в скелю дикого царату
І запалив вогень щоб людям души грів
І сам в тотім вогни згорів
Та в нинішні часи над нами він
Зрить Тризуб а не виродка орла
Він чує дивний, малиновий дзвін
Та тихий шепіт сивого Дніпра
А ми роскидані по всій Землі
Схиляем голови в поклін тобі
І велич визнаєм твою і славу
У молодій, як мріяв ти державі.

***
Так хочеться кричати на весь світ
Про моє щастя світле, безкінечне
Бо залишить цей день – у серці слід
Коли вдягну я сукню підвінечну.
Коханий мій, улюблений герой
Дитячих казок, що намалювала.
Ти лиш скажи і я піду з тобою
Хоч на край світу, я уже пропала…

Думками
В Улючі присів
В осінній ранок
І все бачу
Селом іду
Здається чую
Як кругом мене
Небо плаче
Дощем осіннім
І імлою
В думках іду
В думках стаю
Щоб відпочити
Відпочину
На Дівину
Я зір свій кину
В думках
Осіннє
Раннє

======== >

Минуле спить
Я там летіти хочу
Шепотом мрій
На крилах правд і віри
Осіннім днем
Минати стежки ночі
І знати ціль
Куди йшли богатирі

Я маю те
Що Бог мені дарує
Тішать мене
Всі правди які знаю
В життя іду
Повірте не сумую
Зі мною Бог
Якому довіряю

======== >

чи можна забути те що наше рідне
чи можна забути історію свою
чи можна сказати що я себе гідний
бо чуже кохаю а своє люблю

весь час я шукаю дороги як жити
бо я християнин син рідних церков
з яких я читаю що треба любити
всіх ворогів наших хоч п’ють нашу кров

коли я забуду що я християнин
коли я забуду ким були діди
то діти в майбутнє нести будуть рани
а світ скаже внукам що ви сироти.