Символ погляду і руху. Символ
самотності – поодинока постать серед жовтого листя. І сипле осінь наступні
трагедії. На столик міської кав’ярні падають зшитки її почуттів, просякнуті
сумом і горем: жовті і червоні, як наостанок пережиті. Серце...
Зміст: Не мучся, Лукашу. Загублена Доля твоя... Я думала, що гілкою була... Це — місяць, мов начищена труба... Пробачте мені, я біль ваш прийняти не можу... Розтривожений травнем романтик-бузок!.. Десь тут дорога була...
Молода Україно, село полюби! І поліське моє, і далеке гірське, Степове-вітрове — однаково гірке...
Полюби так, як любиш пахучі хліби. Полюби! Некрасиве, обдерте, несміле в речах. Закріпачені руки, впокірлива лямка... Ти ж сама, Україно, спрадавна — селянка, Ти — з родини в'язальниці і орача. Виручай!
Вчитель! Скільки сили треба,
Щоб навчити нас усіх,
І терпіння, і бажання,
І надій, і сподівання.
Вчитель наш - найкращий у світі,
Допоможе в хвилину важку,
І нехай тільки посмішки й квіти,
Він знайде на своєму шляху.
Продовжуючи шкільну тематику, ну як
тут не сказати гарних слів, а тим більше поетичних, про вчителів? Тож у
цій рубриці, тим більше до Дня вчителя, який незабаром буде, Ви можете
розміщувати вірші про вчителів.
Запрошую!
Правда ж, мамо, я великий? М.Познанська
Правда ж, мамо, я великий?
Сам взуваю черевики,
Зашнуровую шнурочки,
Сам вбираюся в сорочку,
Сам лице і руки мию,
Сам зачісуватись вмію,
І не плачу я ніколи!...
Скоро вже піду до школи!
Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкриті навстіж двері в школі –
Ідуть до школи першачки.
З гілок тополь злітає листя,
Кружляє й падає до ніг.
Уперше діти урочисто
Переступають цей поріг.
Школа, школа. Незабутні і неповернені
миті нашого життя... Ну як тут не віршувати? Тож відкриваю новий розділ
на сайті, присвячений нашій школі. Запрошую Вас, шановні поети,
розмістити тут, у цьому розділі, свої вірші. А поки, так як я не
віршую, то розміщую добурку віршів про школу відомих поетів.
Чому хочеться плакати? Чому хочеться не чекати
вигідного моменту, а просто вилити всі сльози з душі? Звідки вони взялися?
Я не зрадник Великого Бога, я просто його неслухняна
дитина. Я дивлюся на світ нерозвиненими очима і не знаю навіщо. Перейшовши
межу, треба йти до кінця, в інакшому випадку не можна її переходити.
Публікую прозовий твір Гуркіної Наталії Анатолівни.
Свої твори пані Наталя надіслала близько місяця назад. Я через брак часу так і не створив для неї персональну сторінку на головному сайті. Тож поки публікую кілька її творів, щоб вам було цікаво переглянути її майбітню поетичну сторінку.
До Вашої уваги перший її твір, до речі прозовий, який має назву "Ми-жінки!"
