Вулиця ждала гніву слів.

Ніхто не вірив, що прийде.

Анголи вже почали спів

Шестоголосним - ВОСКРЕСЕ!

Історія пригадує гнів.

Його у церкву хтось веде

Співаючи весь час приспів

Ласкаво й щиро – ВОСКПЕСЕ!

А ось діждались ми тих днів.

В народі видко серце б’є.

Нема вже нині сумнівів.

І діти знають – ВОСКРЕСЕ!

Йде голос сестер і братів.

======>>>

Поезія - це пристрасть, звук.

Це порух, думка і бажання.

Тепло, ліричність, стук,

Це мрія, поклик, поривання.

 

Поезія - це вічна мить.

Це порив духу, сподівання.

Поезія- це павутина, сіть,

Що сковує навіки, баз вагання...

=====>>

Вони були як кораблі у морі,
Літали, не сягаючи землі,
Лише між хмар були вони на волі
Й купались в передранішній імлі.

Свободу, мов птахам вітри їм дали,
Спували їх дощами небеса,
Їхз губи сонцю губи цілували
Й на вії осідала їм роса.

То янголи були чи може діти,
Які ніколи ще не знали матерів,
То були зорі,Що завжди будуть горіти,
Вони-це пісня, що співається без слів...

====>>

Вона чекала вірно, як вовчиця,
Лизала рани від отруйних стріл,
Вона не знала, що колись привчиться
Людей стрічати, як недоьрий звір.

Вона не знала, що слова-це попіл,
Що на усмішку Мойри опадають,
Кричало тіло, зварене в окропі,
В окропі днів,що память витирають.

Вона чекала, попаливши вії
Й повязку зовсім вже зняла з очей,
Квиління тиші глушить безнадію,
А дощ надворі стогне і січе.

Сльзи вітру стирали жар,
Ми за руки узявшись лежали,
Поспускали із ланців примар,
Ми ж покірно на них вже чекали.

Ти торкався моїх сновидінь,
Я стирала твій попіл з лиця,
Насолода від злетів й падінь
Наближала чимдуж до кінця.

Шепотів: "Моя мила, іди,
ти зумієш іще раз родитись,
Втрати сильні й болючі сліди
Зможуть з плином дощів швидко змитись"

Я від шелесту губ тих тремтіла
Й поцілунком гасила страждання.
Чи ж без тебе б я дихать зуміла?
Смерть з тобою-найбільше бажання.

...Заколисував ніжно туман,
Ми ковтали краплини останні,
Нас повільно вкривала зима,
Огортаючи млою згасання...

Прекрасна мить "мовчання тиші"
І проміні сонця на світанку
Роси криштальних перл сіяння
Від вітру ніжне листя колихання

Останній подих кисню
В пробиті наскрізь груди
Багряна кров засліплює
Ще трішки і мене не буде

Лиш попрощатись я не встиг
І лист прощальний вже не написати
А так хотілося мені
Ще раз кохану обійняти

Останній раз побачить Батьківщина
В "оправі" з цинку, вірного їй сина
І ріки сліз ще не одна
Мати буде проливати
Над похованням невідомого солдата

Таке запитання весь час

Думками марширує.

Яка майбутність жде на нас?

Куди вона прямує?

Промивши очі, бачу шлях

Синів, дочок і внуків,

Що то відкинули вже жах

Наших земель байстрюків....

====>>

Плинути правди океаном

І бачити красу життя

У кожний вечір в кожне рано

Й чути що шепоче душа

Приймати мрії на сніданок

Чи вони здійсняться чи ні

Відкинути усе погане

А перш за все діла грішні

І стерегти від забуття

Всі думки чисті всі пісні

А з хати вимести сміття

Хай буде чиста у весні

І зберігати своє я

У свого серця глибині

11.03.2008р.

Ось Пам’ять і Забуття

Десь в полі зустрілись

І про своє горде я

Мовчки говорили

З віддалі мовчання їх

Сестра Брехня вчула

Зупинившись біля них

Засміялась в кулак

Ворожнеча вчула сміх

До сестриць прямує

Летячи вітає Гріх

Вже й йому шапкує

Ідуть разом до сестер

Щоб їх приєднати

Задумали що тепер

Разом їм плювати

На народ що захотів

Без комуни жити

За яку вже відтерпів

Відкрито і скрито

Хочуть щоб в батьківщині

Свої були школи

А в них місця для Брехні

Не було ніколи.