Минуле спить Я там летіти хочу Шепотом мрій На крилах правд і віри Осіннім днем Минати стежки ночі І знати ціль Куди йшли богатирі Я маю те Що Бог мені дарує Тішать мене Всі правди які знаю В життя іду Повірте не сумую Зі мною Бог Якому довіряю
Сьогодні я зустріла маленьке дівчатко. Воно усміхнулося і подивилося на мене з старенького фото мого альбому. Дівчинка мовчки дала мені конвертик і зникла у сяйві дорослих очей, загубилася у спогадах мами дитячого щастя... Все навколо затихло. І тільки конвертик гомонів словами: Для Миколая. Передайте, будь ласка.
Таких людей не важко відрізнити: В очах вогонь, і дивляться кудись У далечінь, Чи то в небесну вись, У неозору синь. І їх думок політ не зупинити. Для них життя - в рядках, У пошуках ідеї, У вирваних в пориві сторінках, У творах, невичерпному натхненні, В словах і римах, строфах… У віршах.
Блукала в пiтьмi Свiт
сонця шукала. Не бачилa
прiрви Та й у неї
я впала. В бездоння печалю, Скорботи кубло… О, Свiтло
Кохання В менi
що жило! Чом покинуло мене, Залишивши нiж, Наче в цьому е вихiд. “Мовчи! Тiльки рiж Свое тiло
змертвiле, що не чуе вже болю.” Так казало Кохання, Втекло що наволю. Солодко промовляло, В келих сипало труту, Та й по венах водило ЛЕЗО ВIЧНОГО
СМУТУ.
Боже дякую тобі за храм душі за твердиню надій за те що ти світлом моїм на дорозі до незбагненої правди завжди коли промию очі в дзеркалі минулого бачу себе
Все це було і , мабуть, уві сні Все це для тебе; та минають дні І вже немає шляху без терні і крові, Щоб бути із тобою і на волі. Не хочу я просити чи благати, Лише скажу: “Залиш відкритими ті грати, Що влаштував на чатах коло серця.” Не бійся, - непідкупний голос Долі; Навколішки не стій – Там, де немає сенсу, там немає ВОЛІ...
Життя іноді буває таким тяжким, навіть нестерпним... Здається, що вже не можна нічого змінити, але... Проходить час і все стає на свої місця, навіть покращується. Не даремно кажуть, що час лікує. Так
і в природі: кактус, із гостренькими колючками, що не знаєш із якої
сторони можна до нього доторкнутися.... А він узяв і розцвів! Навіть не
віриться, що такі гарні квітки нам може подарувати невеличка сердита
колюча рослинка. Побачивши це чудо, я подумала: "У житті теж так буває..."
Вона не вірила в любов. Жила так як усі... Переживала щастя й горе знов і знов, Та дуже рідко чули її сміх. Ні, не плакала вона, Лише самотньою була в юрбі, Але в житті настала новизна І зник враз її сум і біль. Вона побачила його... Розумного, красивого і молодого. І хоч не розуміла ще всього, Крім нього не хотіла вже нікого. Їх погляди зустрілись... Наче блискавка між ними пролетіла. Ця мить немовби зупинилась, А вона десь зникнути хотіла. Бо він до неї йшов повільно, Всміхаючись красиво - наче бог. Можливо, це все навіть дивно, Та вони залишились удвох. Разом увечері гуляли, Милуючись заходом сонця злотого І довго-довго розмовляли, Не помічаючи навколо вже нічого. Для неї це була неначе казка, Яку читала мама перед сном, Та скинув він красиву маску Тоді, коли йшов дощ за її вікном. Скінчилася любов... Зостався сум і біль на серці Вона сама залишилася знов, Та в серце не закрила дверці. Час минув, загоїв рани... Вона живе й чекає майбуття Тепер вона вже вірить у кохання, Яке залишиться на все її життя.
