Відшуміли літні зливи Дощем теплим, грозовим, Хоч калюжі-негативи Відображенням мутним Ще увагу привертають Непосидів-школярів... Вітер думи розганяє З сивих скронь учителів. Вересневий дзвін лунає Над Добросином-селом, Дзвоник учнів закликає Сісти за шкільним столом, Де скарбниця знань дитячих, Де наук твердий граніт, Де вогонь сердець гарячий Й перші сходинки у світ. Відкриває вона двері Й просить нас уклінно Вчитись в благо України Чесно і сумлінно.
Ох і часи були! Хоть не дуже ситі зате веселі та щасливі!
Жіночки в нашім краю дуже гарно плодилися, человіки не ходили з
опущеними плечима и не думали якби втекти з рідної хати на чехи а чи до
Португалії щоби заробити на кусень хліба. Діточки росли бо їх годувала і ними керувала сама природа.
Грали в ріжномаїті ігри. Від того набиралися сили, крепи та завзятості.
Одна біда була; що дуже добру тягу мав наш нарід до хмільного горшка,
але люди вірили, а коли людина вірить то вона бачить, відчуває і
переживає від зовбаченого і віра тая піддержувала людину на ногах, а
часом і виводила її на чисту дорогу якщо тая людина не могла на неї видертися сама.
Нині, вже в старших роках пригадую своє життя і хочу розповісти вам
дорогі мої краяни про одну дивну пригоду котра сталася зімною коли я
був ще молодим хлопаком, бо пригода тая якраз і вивела мене на чисту і
тверезу дорогу по котрій іду вже не один десяток літ. Може теє про що я
вам розповім у своїм коротенькім оповіданні поможе комусь із вас якщо
хто (не дай Боже не має сили сам видертися с хмельного болота) і як
колись мене теж виведе його на чисту, здорову і щасливу дорогу. Молодим хлопцем я, на свою біду мав чималу здібність до бійки, пиятики та різномаїтих пригод.
