|
|
Мов сон, мов темне марево ночей
В моєму серці знову образ.
Той образ… В безодні тих очей
Я потопаю й потопати буду ще не раз.
|
Лісовая пісня в моєму серці лине,
Лісовий струмочок повноводно плине.
|
Формула поезії:
— перед тим, як братись за перо, поет має відчути в собі Бога;
— намагатися словом "зсувати" свідомість (детальніше з приводу цього
терміну див. моє есе "Деякі фігури "вищого пілотажу" в поетиці");
— не красти в інших;
— не красти в себе (що значно складніше);
— перемагати себе в змаганні з собою;
— користуватися найдостойнішим об’єктом для поезії — власним життям;
— черпати слова тільки з книги власного серця;
— писати темнотами, які швидше за дидактизми виведуть читача на світло;
— пам’ятати про те, що читач має бути співтворцем поета;
— дивувати себе: якщо я не здивував себе, вірш не потрібний;
— писати так, щоб комусь щось із написаного захотілось вивчити напам’ять;
— не стояти на котурнах тіней;
— одним оком дивитися на власну творчість і обома — на творчість інших та старатись писати не гірше кращих;
— не повторюватися у темах та ритмомелодиці;
— викладатися в кожному вірші так, ніби цей вірш — останній;
— якщо поету вдалося взяти якийсь духовний рівень в одному вірші, в
наступному вірші він не має морального права спускатись нижче цього
рівня;
— друкувати написаний вірш, коли він "відлежиться" хоча б з рік;
— постійно прагнути наближення до Першослова-Бога;
— бути впевненим, що створене поетом обов’язково колись віднайде саме
той, можливо, єдиний читач, для якого і призначене написане;
— пам’ятати слова Конфуція: “Не турбуйся про те, що тебе не знають люди. Турбуйся про те, що ти не знаєш людей”.
|
* Діє протягом місяця з дня публікації.
По завершенню цього терміну можна завантажити з файлового архіву Depositfiles. Ланка та допомога - у вікні з повним текстом твору
|
Малому руку подають
Добридень кажуть любо
Сусіди в гостях його ждуть
Це братчик наш з тризубом
Малий росте тужіє грудь
В цю землю вріс він дубом
А дуба вітри не зігнуть
А й звір затупить зуби
Дай Боже щоб малий наш вріс
На добре в рідні поля
Дай Боже щоб любов не кріс
Захищала нам волю.
|
|
|
В барвистому світі закоханих снів
Живу і життю я радію.
Вже кілька веселих, неприборканих днів
Про сни кольорові я мрію...
|
Бог бачить сварні поміж нами Поміж народом і церквами За це колись судити буде Й своєю мірою осудить А як осудить лиш Він знає
====>>>
|
*** Черговий раз Тобі кланяюсь Низенько й щиро до землі І як завжди Тобі бажаю Ласк Божих на майбутні дні Прийми вітання рідний краю Від друзів Твоїх і синів Які Тебе не забувають Хоча живуть у чужині Наша майбутність тільки з Богом Тому запрошую усіх З Ним не страшні будуть дороги Як з Ним підемо щезне гріх
|
|
Поетична збірка"Пишу про почуття святі для мене"
|
|
Ти не цінуєш те, що маєш,
Даруєш душу пеклу ти.
Весною пташкою злітаєш,
Ну, що ж коханий мій, лети!
|
| сторінка: Щастя - ...
| АВТОР ТВОРУ:
Василeнкo Любoмир
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
lyubyk
|
Дата: 12.05.2008
|
|
"Я-дeрeвo"
Прослухати пісню можете завантаживши її
з поетичного сайту, що за цією ланкою *
(Розмір файлу - 3746 Kb)
"Зриває вiтeр мoє листя,
I так ,лeтить вoнo кудись...
Oтак ,-принiс мeнe кoлись, вiн,
I я oдин тут... залишивсь!
I я,напeвнo,замeрзаю
Прoжив, так малo,xoчу щe...
Якщo нe вмру,тo xтoсь-зрубає...
I кинe мeнe в вoгнищe
Щe i щe... "
* Діє протягом місяця з дня публікації.
По завершенню цього терміну можна завантажити з файлового архіву Depositfiles. Ланка та допомога - у вікні з повним текстом твору
| сторінка: Вірш-пісня
| АВТОР ТВОРУ:
Василeнкo Любoмир
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
lyubyk
|
Дата: 12.05.2008
|
|
"МИ ВТРАТИЛИ НІЖНІСТЬ"
Прослухати пісню можете завантаживши її
з поетичного сайту, що за цією ланкою *
(Розмір файлу - 3746 Kb)
"Mи втратили нiжнiсть,
Кoxати вжe, пiзнo...
Mи втратили нiжнiсть..."
* Діє протягом місяця з дня публікації.
По завершенню цього терміну можна завантажити з файлового архіву Depositfiles. Ланка та допомога - у вікні з повним текстом твору
| сторінка: Вірш-пісня
| АВТОР ТВОРУ:
Василeнкo Любoмир
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
lyubyk
|
Дата: 12.05.2008
|
|
|
Блискавкою срібною промені лились,
Добре було б нагадати, що було колись.
Як не хотіла серденько горю віддавати,
Як хотіла, та не вміла щиро покохати.
|
Вже минають світлії чистії літа
І летить дитинство, як хмаринка.
Вже світ не той, земля уже не та,
І я вже не маленькая дитинка. В гучнім потоці ранньої весни
Я заблукаю й полечу далеко.
Й насняться мені знову дивні сни
«Неси мене на крилах ти лелеко.» Але розплющу очі – дивина,
Нема дитинства і немає світу.
Й ніхто не зна чия ж бо це вина,
А візьму і подарую серце літу.
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
