|
|
|
Всі пишуть про весну і Великдень, а я візьму і напишу про кохання, яке... БУЛО колись у моєму житті... Бажаю усім лише щасливого кохання, яке ніколи не переходить у цю сумну категорію "було".
П.С.Вірш спершу друкувався на нашому сайтівському форумі, де мене й заохотили до того, щоб додати його на свою поетичну сторінку.
|
Весняне
Вербіє озеро, і березіє гай,
А зелень світла, радісна і чиста.
На західний далекий небокрай
Разок хмарин хтось кинув, як намисто.
Весніє небо, і травніє луг,
Кульбабіють горбочки і узгір’я,
Втікає поле ген за виднокруг,
Бере з собою тихе надвечір’я.
Приходить вечір нишком, крадькома,
Пташок і бджіл полохати не хоче,
І яром знехотя повзе легка пітьма,
І тихо жебонить малий струмочок.
|
«Щодо осуду інших - правда, не треба переходити на особистості.
Згоден із Вашими словами: "... люди не помирають, а живуть вічно у пам*яті Живих". Я б додав, що вони житимуть і без нашої пам*яті. Та тут інше питання, а хіба вони не заробили того, щоби їх згадали?» Це Питання Василя
«Василю,прoстo нe всi пeрeживають oднe i тe самe...Я чeснo кажучи, нe
рoзумiю щo Свiтланка xoчe сказати.Їx мoжна згадувати i живими i
мeртвими,алe кoли їx нeма -їx згадуєш як живиx,xoча вoни
мeртвi.Свiтланo ,Ви на паску нe iдeтe на цвинтар,нe нeсeтe квiтiв,на
запалюєтe свiчки...Чoму?» Це Питання Любомира.
=========
Від автора сайту
Так як стаття не відноситься до поезії та прози, її ПЕРЕНЕСЕНО ДО ФОРУМУ СВІТЛАНИ КЕДИК
Усі коментарі - до ФОРУМУ!
|
|
ПЕРЕГЛЯНУЛИ: 2761 чол.,
|
оцінили - 1 чол.,
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коли я залишаюсь одна я поченаю літати у вирію своїх мрій і фантазій! Ось і результат!
|
|
Цей вірш моеї уяви до того,що мене оточує!
|
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом. | Как умру, похороните
На Украйне милой,
Посреди широкой степи
Выройте могилу,
Чтоб лежать мне на кургане,
Над рекой могучей,
Чтобы слышать, как бушует
Старый Днепр под кручей.
И когда с полей Украйны
Кровь врагов постылых
Понесет он... вот тогда я
Встану из могилы —
Подымусь я и достигну
Божьего порога,
Помолюся... А покуда
Я не знаю бога.
Схороните и вставайте,
Цепи разорвите,
Злою вражескою кровью
Волю окропите.
И меня в семье великой,
В семье вольной, новой,
Не забудьте — помяните
Добрым тихим словом.
Переклад О.Твардовського.
|
|
Блукав, не знаючи сенсу поміж знавіснілих. Шукав заледве самого себе. Вдивляючись у чистий захід стомленого липнем сонця, вірив у неминучість долі та благав у Всевишнього правди... колами і спекотними вулицями зубожілого міста, без бажання вертав додому. Ліхтарі знавісніло всміхалися примарним світом і остання цигарка жевріла у непевній долоні... Я йшов додому... Спогади барвистими зміями спліталися у мозку і “People are Strange” лунало в мені... спекотний липень. Лагідна пора...
Отак посеред ночі писати банальні рядки лихої вдачі та мріяти про величне...
Коли ж буде спокій та віра у світле?.. 22.07.2004 3.06 скоро сонце всміхнеться...
|
де ті слова, де та розмова.
де ті думки посталі з висоти небес?
почувши вперше голос волі
нестримно крокував
до сповнених життя чудес...
тих рим, заплетених у вирі часу,
загублених між кроків і людей,
спотворених життям, так, наче
не вірив я у сповненість ідей...
я не пророк і не поет...
я відголосок часу.
блукаю поміж стін, тіней
споруд запліснявілих людського німого гласу...
вітаю сонце і життя,
співаю пісню шани небу,
що породило каяття.
я йду до свого серця,
йду до себе,
в майбуття... 14.10.2005
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
