The End

Це мій перший прозовий твір на сайті. Написаний у незвичному для мене стилі, але з пережитих мною почуттів. Оцініть цю спробу...Дякую.

Я буду, я буду писати!

Я буду, я буду творити!

Не буду на трудність зважати,

Не хочу, не можу мовчати-

Лиш дайте мені говорити!

Не треба лиш крила втинати,

А вірити треба, хотіти...

Я хочу, я можу літати.

Я вмію, я вчуся так жити!

Тепер ти –біль...

А був для неї Богом...

Вона б тобі

Віддала все на світі.

Прости її кохання неубоге.

Вона інакше не могла любити...

Велика держава, моя ти країна!
Тебе прославляю на Всесвіт великий.
Тобі я співаю, громадянин України!
Гімн Слави та Радості у щасливі хвилини!

Хай процвітає моя Батьківщина!
Вище до сонця, міцніше у корінь
Зростає благополуччя у кожній родині
Росте немовля у багатій світлині!

======>>>

Заплющую очі, бачу тебе, мій Київ. Твої привітливі вулиці дарують мені спокій, впевненість що я вдома. Ти чаруєш мене своїми архітектурними будівлями. Твої храми наближають мене до Бога, до себе. Культурні прим’єри у театрах дарують чудовий настрій, підвищують духовний рівень мешканців. Інтелектуальне задоволення, ті хто прагнуть, знаходять у величезних бібліотеках, які люб’язно задовольняють потребу шукаючих в знаннях.

======>>>

Навіщо кохати до болю до жалю
Навіщо летіти у мріях до краю.
Небажані вчинки, безглуздні думки
Ми такі різні, чоловіки та жінки.

Крихітний струмок
Бажаної мрії
Тоненький голосок
Моєї стихії

=======>>>

Цей вірш написаний під впливом недавнього листа мого нового друга (якщо він дозволить так себе називати) – Дідик Миколи (дякую йому за навіяне!). ?>