Боже дякую тобі за храм душі за твердиню надій за те що ти світлом моїм на дорозі до незбагненої правди завжди коли промию очі в дзеркалі минулого бачу себе
Все це було і , мабуть, уві сні Все це для тебе; та минають дні І вже немає шляху без терні і крові, Щоб бути із тобою і на волі. Не хочу я просити чи благати, Лише скажу: “Залиш відкритими ті грати, Що влаштував на чатах коло серця.” Не бійся, - непідкупний голос Долі; Навколішки не стій – Там, де немає сенсу, там немає ВОЛІ...
Життя іноді буває таким тяжким, навіть нестерпним... Здається, що вже не можна нічого змінити, але... Проходить час і все стає на свої місця, навіть покращується. Не даремно кажуть, що час лікує. Так
і в природі: кактус, із гостренькими колючками, що не знаєш із якої
сторони можна до нього доторкнутися.... А він узяв і розцвів! Навіть не
віриться, що такі гарні квітки нам може подарувати невеличка сердита
колюча рослинка. Побачивши це чудо, я подумала: "У житті теж так буває..."
Вона не вірила в любов. Жила так як усі... Переживала щастя й горе знов і знов, Та дуже рідко чули її сміх. Ні, не плакала вона, Лише самотньою була в юрбі, Але в житті настала новизна І зник враз її сум і біль. Вона побачила його... Розумного, красивого і молодого. І хоч не розуміла ще всього, Крім нього не хотіла вже нікого. Їх погляди зустрілись... Наче блискавка між ними пролетіла. Ця мить немовби зупинилась, А вона десь зникнути хотіла. Бо він до неї йшов повільно, Всміхаючись красиво - наче бог. Можливо, це все навіть дивно, Та вони залишились удвох. Разом увечері гуляли, Милуючись заходом сонця злотого І довго-довго розмовляли, Не помічаючи навколо вже нічого. Для неї це була неначе казка, Яку читала мама перед сном, Та скинув він красиву маску Тоді, коли йшов дощ за її вікном. Скінчилася любов... Зостався сум і біль на серці Вона сама залишилася знов, Та в серце не закрила дверці. Час минув, загоїв рани... Вона живе й чекає майбуття Тепер вона вже вірить у кохання, Яке залишиться на все її життя.
Заставили на теорі тексту писати міні-твір з використанням сакральної лексики. Навіть самій дивно, що це написала я-для якої релігія становить лише культурно-історичну цінність...
