Розцілунки серпневі на присмак анісових соків животочaть по венах, зіркують очей синєвір. Підголосся купальського духу звучать до сих пір, залоскочують серце любов"ю- ще літо допоки.
Оце прийшов до кума кум, щоб той пораду дав,
Бо так ревнує свою жінку. Просто аж біда.
- Хоч вір не вір, а поруч з нею я, немов король.
Її нема,- нервуюсь знов. Втрачаю аж контроль.
Учора, куме, сварка була. Певно, допекло.
Тепер, що хоче, те і робить. Мов мені назло.
- Сідай за стіл, хильнем по чарці. І забудь про це.
Бери салат, картоплю, борщ та голубці й сальце.
А я своїй що хоч дозволю. Куме, я ж не звір.
Чого даремно нерви їсти. Марно це, повір.
Ти знаєш, куме, це дурниці. То усе мине.
Та хай моя що хоче робить... лиш було б смачне.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Немає чого розряджати насичені вольтами, натягнуті нерви над сірим байдужості звалищем. Най тисне напруга, якої ми, може, не знали ще, щоб сяйвом-життям напивались достоту ми.
Моє натхнення-божевілля П`єнке як кров твоє свавілля Твій невломий аромат, Яскравий блиск чужих помад, А у пітьмі звучить крещендо І повний кубок твій щоденно...
