Тілом

Вміло

Кров пливе...

Вікно відкрите, а з дороги

Гості не прошені  влітають

Лиш не з любов’ю і не з Богом.

Влетівши в хату - ображають.

Читаю і чую затихлі слова

Це слова бабусі і рідної мами

Там вишита пісня надія і драма

Яка повертає неначе весна.

В нас свої сльози, свої очі.

В нас серце, яке б’є  охоче

Лиш з зовні щастя не побачить ніхто нині.

Бо ми від півдня до півночі

Далеко десь від правд  пророчих .

Хоч, під своїм вже всі живемо, небом синім.

Задумати над тим що є

Минуле пригадати

Бо доки серце правду п’є

Не засинає святість

Ті вчорашні сльози

Це не лиш загроза

Наших   дідусів

Вони все  правдиві

Бо там   справедливість

Поборює  гнів

Лихо не спить а всі щасливі

Погасли зірки за межами

Свій хліб росте на своїй ниві

Знов чути рідне слово мами

Скажи друже,

Кому служиш?

Скажи, не лякайся.

Батьківщині ?

А якщо ні,

То хоч не втручайся.