Бідни тоти лемки

Што бояться свого

Не смотрят до заду

Лем деси на боки

Зустрічаю новий день

Він мене вітром вітає

Несе сім по сім пісень

Від улюбленого краю

Усім нам треба в світ бігти

І кожну ніч  вітати ранком

Своїм зором дивлюся.

Своїм зором читаю.

В мене розум. Я ним розумію.

яке то щастя

що правда  є

і хоче жити

як песик

як сорока

у весни роках

Вже Карпати

Лягли спати

Під сніжну перину

Яка вкрила

Своїм тілом

Нашу Лемківщину

Тихий ранок нас молитвою вітає

Вітру подих обмальовує лиця

Народ, який надій не має

Хоч на могилах правд присів

Якщо  минулого не знає

В майбутньому буде терпів

Вписали  в пам’ять життя ціль.

І незабули що вписали.

Там була радість, любов, біль...

Хтось тобі книжку правди дав

Ти взяв у руки не читав

І на полицю їй поклав

І всім говориш що ти книжку правди маєш

Читаю вас

А час

Своє говорить

Він знає

І на основі свого знання

Творить

Незабаром  разом стануть

Батько, мати, син і дочка

Буде  обрус вишиваний

Буде вишита сорочка

Яке то щастя правду пити

Келихом віри і надії

Ворогів як братів любити

І  здійснювати батьків мрії. 

Замовкли двері.

Вже й вітер ними ходити не хоче.

Бігти не там

Де треба вам

Скажіть по яке лихо