Цей віршик взагалі-то не зовсім казка, але творів про тварин я не знайшла, тому викладаю у цю рубрику. В принципі, якщо зважати на те, що події тут вигадані та доволі казкові, то нехай буде казкою. Сюжет - про те, як діти півника лікували. Тому, в кому ще й досі сидить велика чи маленька дитина, бажаю приємного читання.
Моя душа живе тепер в пустелі, У хижі, випаленій дочорна. смугасті рядна стертих буднів стелить, Не в силах слово пісні простогнать. По головешках, спопелілім вуглі Ступає у ніколи і ніде... За нею мовчки, в підвечірку смуглім Тінь спогаду останнього бреде,
