<blockquote><font size="2">Неначе вперше Й нібито в останнє Мій непотрібний силует кохання Прийшов і оповіяв самотою, Дорослою своєю прямотою. "Давай залишимося друзями назавжди!" Зосталося в тобі іще хоч щось дитяче, справжнє? І я не вірила твоїм сумним листам: Я у вітальні, а ти десь далеко там... Ти так далеко, ніби в іншому житті. Колись мені хотілось зрозуміти, підрости. Перечитати всі твої думки, Відбити, звести з розуму, втекти. Видумувати різні почуття, Вплітатись мовчки у твоє життя. Присвоїти собі твоїх дітей, Навчити жити так, як дійсно треба.</font></blockquote>
Мені не все одно, де ти. Можливо, так далеко, Що не дістати за години дві Й не треба. Мені б відправити конверт із почуттям І надіслати. З тобою я лише була, Тебе кохала. Мені не все одно, де ти. Забув в своєму літаку про мене, Навіть не згадаєш. Можливо, навіть і не знаєш, Як сильно я тебе люблю!
Я, Інна Семенова, народилась у селищі Сокоч Єлізовського району Камчатської області у 1990 році. У 1992 році разом з родиною переїхала на Україну. До 2000 року жила в Мелітополі, потім переїхала до Харкова. Навчалась у Харківській гімназії №6 та закінчила ліцей "Професіонал". У першій публікації розміщую 2 моїх твори: "ОКРІМ" та "ПОДУМКИ"
Лети, як хочеш! Йди! Втікай! Біжи і розчиняйся в натовпі! В реальний світ, чи в міражі – мені однаково… Губися в рамках тих, що сам для себе витесав… Ховайся. Буду все одно тобі я снитися…
Я вирішив зробити завершальну частину свого блокбастера про
Українського баламута.................попереджую зразу у даному творі
немає ні ком, ні крапок, ні знаків питання..........символів немає
ніяких.........я вирішив зробити такий собі неграматичний кінець
баламуту......
Коли приходиш мрійний і веселий , у хвилях сміху губиш часу лік – здається, в нашій казці стільки серій, що крапель в морі, що весни у рік. І всі слова стають такі крилаті, цвітуть зірками музика, вірші. І не знайти прекрасніших галактик над мрію серця, сяєво душі. І не впіймати кращої жар-птиці, над жарт розумний, сплесками долонь. Бува себе запитую: чи ти це, до кого так спішу я без вагань? Коли приходиш мрійний і веселий , і в хвилях сміху губимось удвох – здається, в нашій казці стільки серій, що не згубити наших двох епох!
Час адаптації. А я, ніяк не звикну, що сум обмацує мої думки, як нитку худими пальцями… …мої бажання проходять в серці перереєстрацію, а пам'ять, мов офіціантка з тацею знов пригощає спогадом про тебе. І дивиться на все це зверху небо і мовчить. І дощ немов здурів – щодня овації, а я так хочу сонечка, а то - сльота в моєму серці від твоїх слідів…
