Я не знаю де подітись,
Що робити. Далі жити?
Я цілую твоє фото
І прокручую слова

Я кохаю до безтями
І усе тобі прощу,
Лиш до мене ти вернися,
Я тебе прошу.

Я кусаю свуої губи.
Намагаюсь вбити тугу.
В голові якісь морфози
Та я більше так не можу

Я кохаю до безтями
І усе тобі прощу,
Лиш до мене ти вернися,
Я тебе прошу.

Троянди червоні дарунок тобі,
Подяка, що поряд ти є у житті.
Конвалії білі – весни першоцвіт,
Це вдячність, що разом ми стільки вже літ.

Підсніжники ніжні – за серце твоє
За те, що розпалює битись моє.
А сині волошки – за колір очей,
За радість проведених разом ночей.

Рясно вкрашає цей букет холодок,
За помисли світлі і плани думок.
Прийми ти від мене і в серце вложи,
Як ліки цілющі, за те, що є ти .

Із мальв, із прекрасних віночок сплету,
Одіну на ясну голівку твою,
З пелюсток тюльпанів встелю я стежину,
Обніму, поцілую тебе я єдину.

Прийми цей дарунок моїх почуттів,
Помовчи, не кажи, не треба тут слів.
У твоє пишне вплету я волося
Від Бога пшеничне, хлібне колосся.