Троянди червоні дарунок тобі,
Подяка, що поряд ти є у житті.
Конвалії білі – весни першоцвіт,
Це вдячність, що разом ми стільки вже літ.

Підсніжники ніжні – за серце твоє
За те, що розпалює битись моє.
А сині волошки – за колір очей,
За радість проведених разом ночей.

Рясно вкрашає цей букет холодок,
За помисли світлі і плани думок.
Прийми ти від мене і в серце вложи,
Як ліки цілющі, за те, що є ти .

Із мальв, із прекрасних віночок сплету,
Одіну на ясну голівку твою,
З пелюсток тюльпанів встелю я стежину,
Обніму, поцілую тебе я єдину.

Прийми цей дарунок моїх почуттів,
Помовчи, не кажи, не треба тут слів.
У твоє пишне вплету я волося
Від Бога пшеничне, хлібне колосся.

Хочу забути та не можу —
Перед очима ти завжди,
І погляд твій за ласку Божу,
Слова ж твої – Божі дари.

Ось розум трохи забуває,
Немов зникає в серці біль
Та серце досі ще кохає,
І знову сипле в рану сіль.

І те, що майже не боліло
Почне боліти, як колись,
Защемить серце, як щеміло,
Поллються сльози, що лились...

Коли неначе все минає,
В життя приходить я кийсь лад,
Тебе побачу й починає,
Усе вертатися назад.

Зима 2007-2008 р