Не забути мову твоїх рук! Кожен дотик говорив мені: кохаю, Пульс частішав і у скронях стук - Насолоду цю я пам’ятаю. Ті щасливі вогники в очах, Що глибокими озерами манили, Голос твій, що впевнено звучав - Моє серце навік полонили. І лише один невірний крок, Оступилась молодість весною, Обірвавши щастя ланцюжок - Розвінчала доля нас з тобою. «Як же пізно, як несвоєчасно...» - Через низку літ почуті ці слова. Що подіяти, моя любов не згасла, Вона справжня, а тому – жива!
