Лаліль! Співає пташка маленька сіренька ім”я твоє, струмочок несе до річки-Матері його, вітер тішиться, вигукуючи: “Л-а-а-ліль!” Лаліль і любов, любов і Лаліль десь там в темряві ночі і в світлі дня на віки в серці моєму.
Все приходить і все повторюється, і видмирає. Але те , що було прекрасне у житті людини-може бути один раз…..Події повторюються, а почуття різні, відчуття щастя, або печалі кожен раз різняться, як і осінь…
На погрібнику, рясно вкритому килимом споришу, стояла скриня, підставивши свої темно-зелені боки, розмальовані квітами, сонечку. Здавалося, що вона – вершина вісі, навколо якої обертається двір з усіма його мешканцями й крамом. Біля скрині сиділа дівчина. Наспівуючи пісню, малювала пензликом квіти і соловейка.
Погожий літній вечір. У призахідному сонці повітря напоєне легкістю, щирістю, безтурботністю. Юрба дітей зібралася біля місточка через невеличку річку Арбузинку, яка мрійливо, неквапно про щось своє втаємничене дзюркоче до довгих, витесаних з суцільних гранітних брил колон, покладених горизонтально.
сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Дебелий Леонід Семенович
