Усім нам треба в світ бігти

І кожну ніч  вітати ранком

Своїм зором дивлюся.

Своїм зором читаю.

В мене розум. Я ним розумію.

яке то щастя

що правда  є

і хоче жити

як песик

як сорока

у весни роках

Вже Карпати

Лягли спати

Під сніжну перину

Яка вкрила

Своїм тілом

Нашу Лемківщину

Тихий ранок нас молитвою вітає

Вітру подих обмальовує лиця

Народ, який надій не має

Хоч на могилах правд присів

Якщо  минулого не знає

В майбутньому буде терпів

Вписали  в пам’ять життя ціль.

І незабули що вписали.

Там була радість, любов, біль...

Хтось тобі книжку правди дав

Ти взяв у руки не читав

І на полицю їй поклав

І всім говориш що ти книжку правди маєш

Читаю вас

А час

Своє говорить

Він знає

І на основі свого знання

Творить

Незабаром  разом стануть

Батько, мати, син і дочка

Буде  обрус вишиваний

Буде вишита сорочка

Яке то щастя правду пити

Келихом віри і надії

Ворогів як братів любити

І  здійснювати батьків мрії. 

Замовкли двері.

Вже й вітер ними ходити не хоче.

Бігти не там

Де треба вам

Скажіть по яке лихо

Подихом  слів

Звучить той спів

Попробуйте з ним грати

Молю Тебе, Божий Сину,

Як син церкви і народу,

Перепрошую

За те, що не було слова,

Коли світ хотів почути.

За всі думки кольорові,

Яких не хочу забути.

Де  суть не вилитих   думок,

Що   біля нас кружляють

Й наповнюють  душі садок?

Глянь,  правди   відлітають.