Веселкою невтримно полосну

Тісні віконця вгору поплелися,
Дубова лава, кухоль на ослоні.
Навіщо з казки вимріяв колись я
Ці виноградні пальчики солоні...

Навіщо вітер грюкає острожно,
І збиті зорі падають в ожини?
Сумну цю казку я змінить не можу...
В ній Ви давно,
          давно Чужа Дружина...

Антоній і Клеопатра
були праві;
вони показали
як має бути. Я люблю тебе
або я взагалі
не живу...

* Уільям Карлос Уільямс

Щастя є, я це знаю.
Я прошу, я відчуваю.
Воно близько, я це знаю
Його знайдемо - відчуваю.
Не кидай мене на півдорозі
Сама я нічого не знайду.
Разом, разом... тільки разом
ми дійдемо до мети,
пліч-о-пліч будемо йти
до мети, до мети, до мети...
Кожен день буде, як останній
Будем жити цим останнім днем,
Життя цитувати, вірші писати
Темною нічкою з запаленою свічкою
Слухати в тиші скрип олівця,
А всі будуть спати з вимкненим світлом
і ти не далеко будеш вже спати,
А я буду вірші про нас писати.
Я буду чекати наступного дня,
щоб більше дороги пройти до мети,
А потім знову безсонна нічка
в пориві натхнення при світлі свічки
з'являться цитати, цитати з життя
Якби все описати встигло перо,
Якби тільки встигнуть, якби не заснуть.
Зустріти світанок і знову іти,
іти і писати, іти до мети...

яке то щастя

що правда  є

і хоче жити

як песик

як сорока

у весни роках

Яке то щастя правду пити

Келихом віри і надії

Ворогів як братів любити

І  здійснювати батьків мрії.