Смітник історії засмічено ущерть,
а віршоробством занехаяно достоту,
та відчайдухи все ж стрибають в коловерть
піїтських буднів і беруться до роботи.
Без тіні сумніву вправляються пером
у вмінні файно опановувати лайку
і, землю геніїв тавруючи тавром,
складати вірші під несправну балалайку. ======>>>
Чинити щоденно нечуваний опір невігласам.
Мовчати як риба принишкла у мулі на дні.
Кивати тактовно, мов думка із думкою збіглася,
а власний незрілий світогляд не вартий борні.
Ходити по лезу щодня з показною бравадою,
юнацьким зухвальством в чергове дивуючи світ,
пишаючись щиро в душі і до одуру вадою
в умінні плекати надію і жити як всі.
Торую свій шлях безнадійно до мудрості витоків,
поклавши дошкульний язик на жертовний вівтар,
і мови моєї, віднині ще більш соковитої,
краплинами-сім’ям займаю незайманий пар.
=======>>>
сторінка: Поети
| АВТОР ТВОРУ:
Макс Непорада, тобто я.
де ті слова, де та розмова. де ті думки посталі з висоти небес? почувши вперше голос волі нестримно крокував до сповнених життя чудес... тих рим, заплетених у вирі часу, загублених між кроків і людей, спотворених життям, так, наче не вірив я у сповненість ідей... я не пророк і не поет... я відголосок часу. блукаю поміж стін, тіней споруд запліснявілих людського німого гласу... вітаю сонце і життя, співаю пісню шани небу, що породило каяття. я йду до свого серця, йду до себе, в майбуття...
Демчук Олексій Олексійович народився у м.Одеса 22 лютого 1994 року. Зараз навчається в українській гімназії №1 м.Іллічівська Одеської області.
Перший вірш присвячений до наступаючого дня рідної мови.
Він нашу мову засвітив,
Великий геній України,
Багато віршів присвятив,
Він нашій рідній Батьківщині.
Про долю бідних кріпаків
Про матір, дружбу і любов.
Він виливав все на папір,
Страждання, горе, почуття…
Таких людей не важко відрізнити: В очах вогонь, і дивляться кудись У далечінь, Чи то в небесну вись, У неозору синь. І їх думок політ не зупинити. Для них життя - в рядках, У пошуках ідеї, У вирваних в пориві сторінках, У творах, невичерпному натхненні, В словах і римах, строфах… У віршах.
Володимир Могилюк народився 1957 року у Миколаєві, закінчив десятирічку в селищі Козацькому, що на Херсонщині та Одеський медичний інститут. З 1980 року лікарює в Кіровограді.
У цьому світі, де кінця не видно строкатим ордам примайданних ревищ, єдине тішить, що погідно квітне і не тьмяніє сонце Кобзареве!
Іван Данилюк народився 1950 року в селі Троїцьке на Дніпропетровщині. Закінчив історично-філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. З 1974 р. працював у засобах масової інформації міст Новомосковська, Павлограда, смт. Васильківки на Дніпропетровщині. Нині – заступник редактора районної газети «Васильківський вісник».
До класиків достукатися важко, Вони од слави стали геть глухі І провінційних геніїв замашки Сприймають ніби наміри лихі.
