Мiське життя- товпа народу Кудись бiжиш, та невстигаєш I потянуло на природу Де є усе, чого бажаєш Тече рiка, хлюпочуть хвилi Небес блакить, хмаринок пух Лiсу стiна на довгi милi Спiв солов'їний нiжить слух Душа полинула у казку Де розумiєш мову птахiв Де мавки каламутять ряску Заманюючи в свiт пiдводних жахiв А лiс, як рай рай в якому звiрi Живуть, де правда лише править Де фея сну загра на лiрi А ховрашок сопiлкою побавить Напiй iз трав iзцiлить тiло А запах квiтiв зачарує душу I синiм птахом щастя прилетiло Залишусь тут, i далi я не рушу
Наш бідний світ укритий темною пітьмою Нещасний люд над пропастю іде Скерований оманою лихою Цар темряви за руку їх веде Трагічно плаче скромність і шляхетність В безчесті тонуть натовпи людей Ясніє світлом благ земних славетність І тьмяний безсоромний блиск очей... Душі затемнення нависло над народом І проблиск райський не пробуджує серця Закамянілість людства мов огидлива потвора Неначе павутинням оповите все життя
Цей вірш на ту ж болючу тему. Дякую за щирі відгуки на попередній вірш. Відсутність розділових знаків, то випадковість. Хоча і не скажу, що досконало знаю правила. Я завжди проти течії і проти загальних правил, на жаль. Я зайшла на сайт, щоб навчитися писати вірші і ваші зауваження мені допоможуть. Ще раз від усього серця дякую!
