<blockquote><font size="2">Неначе вперше Й нібито в останнє Мій непотрібний силует кохання Прийшов і оповіяв самотою, Дорослою своєю прямотою. "Давай залишимося друзями назавжди!" Зосталося в тобі іще хоч щось дитяче, справжнє? І я не вірила твоїм сумним листам: Я у вітальні, а ти десь далеко там... Ти так далеко, ніби в іншому житті. Колись мені хотілось зрозуміти, підрости. Перечитати всі твої думки, Відбити, звести з розуму, втекти. Видумувати різні почуття, Вплітатись мовчки у твоє життя. Присвоїти собі твоїх дітей, Навчити жити так, як дійсно треба.</font></blockquote>
Мені не все одно, де ти. Можливо, так далеко, Що не дістати за години дві Й не треба. Мені б відправити конверт із почуттям І надіслати. З тобою я лише була, Тебе кохала. Мені не все одно, де ти. Забув в своєму літаку про мене, Навіть не згадаєш. Можливо, навіть і не знаєш, Як сильно я тебе люблю!
Я, Інна Семенова, народилась у селищі Сокоч Єлізовського району Камчатської області у 1990 році. У 1992 році разом з родиною переїхала на Україну. До 2000 року жила в Мелітополі, потім переїхала до Харкова. Навчалась у Харківській гімназії №6 та закінчила ліцей "Професіонал". У першій публікації розміщую 2 моїх твори: "ОКРІМ" та "ПОДУМКИ"
