Моя душа живе тепер в пустелі, У хижі, випаленій дочорна. смугасті рядна стертих буднів стелить, Не в силах слово пісні простогнать. По головешках, спопелілім вуглі Ступає у ніколи і ніде... За нею мовчки, в підвечірку смуглім Тінь спогаду останнього бреде,
Цей вірш написаний мною давненько. Довгий час слугував мені тостом серед друзів "за кохання". Технічно - я наперед погоджуюсь із критикою - вірш має ряд недоліків. Емоційно - особисто для мене - він є одним з моїх найкращих римувань. На Ваш розсуд. Прийму усе. Розміщую вірш і піднімаю бокал за Вашу історію буття... Історія буття
