маленький мусульманин у мечеті,
піднявши очі, жде велике чудо,
а, там, десь зправа, двері відчиня
отець-католик, до спасіння кличе-
обличчя- за обличчям...
президенти:один - з людьми,
а інший- у танку, і- усмішка, і- радість,
а далі - вартість людського життя,
картини, що писали майбуття:
і Папа Слова благо роздає,
і кожен постать знану пізнає,
і подвиги пожежників нез гасні,
і Джексон, Майкл, в музиці- увесь,
і жінка в церкві кожен днесь,
й Алі всесильний, у житті- простий...
і погляди індиків на людей,
і вірні - перед бурею на морі,
у розпачі, у труднощах, у горі,
готові йти поверх води, у вірі,
і білий птах- у веселковім вирі,
і кіт, що врятувався від вогню,
себе жбурнувши з висоти,
і дід старий, Хемінґуея постать,
такий, як він, такий, як ти,
очами слізними вдивляється у простір
і вже не міряє годин часів прожитих...
а там-от- діти, діти, діти...
у галасі, у волі, задля щастя,
хто знав, що все оце придасться,
аби наповнити прозору скриньку грішми?
на фото ми- святі і грішні,
та око фото-камер- незупинне:
хтось- винний, а ще хтось- невинний...
ширіє простір, час - невпинний.
Іван Петришин, ПАШІ
ну, осінь. ну, то й що?
та зміна- незупинна,
й нема чого у сум впадати,
так хочуть Всесвіт й фізики закони:
нема на них зупинку-перепони-
відхід-прихід, приліт - відліт у Вирій,
мир- у війні, війна - у мирі,
розставили тенета притягання
тверді сузір'я, мовчазні,
то чом боятися мені?
дістав енергію- віддам,
на електрони розіб'ю,
щоб помолитися в Раю.
Іван Петришин
мій місяць, Світловид, щодень, собі курсує, разом з Планетою, все колами та кругом, не знаю, за що став Землі він другом, де людський рід терпить наруги заради божевілля диких мислей. о, як той перепутник ненависний! послати легінів творити смерть і руйнувати Україну вщерть... і молодий вбиває молодого, не знаючи, заради чого. а Місяць крутиться вгорі, наш свідаок всього, мовчзний. іди, застав заговорити, іди, спини молитвою, зумій! та, знаю, не слуга він мій. Іван Петришин
у кожного, однак, є Свій, окремий Бог- Ісус, чи Яхве, чи Аллах... не часто вірують у двох, чи селянин, а чи феллах. і не завжи шукають відповідь у Книзі Пресвятій, а лиш беруть Її, коли запізно, коли Господнє Слово грізне уже не радить, а картає, а, хтось неділі лиш чекає, бо думає, що в той день пропадає усякий гріх від святовод й кадила... молитись треба, але вміло, та вчасно, до гріха падіння, а совість- то одне моління. якщо нема її, пусті будуть поклони, і хвилі падатимуть, як прокльони, на сіру і глуху долівку, а гріх, назад, нестимеш у домівку, обманюючи, що його не маєш, я знаю, ти це добре знаєш. Іван Петришин
