Повз мене проходять всі радості днів,
Лишаючи в серці скептичності осад.
Ось їжа, ось постіль, – а я зголоднів
На диво, на істину й зиркаю скоса:

Навіщо сліпцям ще один благовіст
Чи зірка у небі у місячнім сяйві?
Дві сотні століть та й коту всі під хвіст –
Я той же, я – мамонт, я – нонсенс, я – зайвий.

Життя докорінно змінилося все,
Та плевели враз від зерна відокремлю:
Я той же - людина, мій первісний сенс
Незмінний – бруднити повітря і землю.