Листопад. Сумно на душі...
Опале листя тугу вносить у моє серце.

Воно любові більш не просить
І смуток тяжчим ще стає...
І важко в очі подивитись,
І слово підібрати годі.
Мовчання довше вже щемить,
Щораз повторюючись знову...

Прощально листя шелестить
І вітер міцно обіймає мене за душу.
І смуток другом враз стає.
Не тішить спогад – сном здається.
Той час коли сміялось сонце
І хмарки весело гойдались...

Листопад. Листя опадає
І снігу білого чекає.
Немов той сніг зігріти може.
Опале листя - листя смутку...

Плинути правди океаном

І бачити красу життя

У кожний вечір в кожне рано

Й чути що шепоче душа

Приймати мрії на сніданок

Чи вони здійсняться чи ні

Відкинути усе погане

А перш за все діла грішні

І стерегти від забуття

Всі думки чисті всі пісні

А з хати вимести сміття

Хай буде чиста у весні

І зберігати своє я

У свого серця глибині

11.03.2008р.

Цвітуть бузки рожеві і червоні,
Як і колись, як сотні, сотні літ.
І в ніжному, духмяному полоні,
Неначе вперше, завмирає світ.
І щовесни в травневі дні погожі
На Ніколая розквітуть бузки,
Заходять в дім і в храм творіння Божі -
Вологі і холодні пелюстки.
І я прошу вас, рідні, друзі милі,
Коли я відійду через роки,
Поставте хрест дубовий на могилі,
А поруч посадіть мені бузки.