Літня гроза. Чи є щось красивіше? Більш вражаюче чи більш нещадне і грізне?
Сірі суцільні хмарки враз заступили яскраво-блакитне чисте небо.
Воно стало похмурим і насупленим. У повітрі запахло свіжістю. Рвані
блискавки раз у раз шмигали у небі, прорізали хмари і десь зникали, не
залишивши по собі й сліду. Через декілька секунд озивався грім. Він
суворо гуркотів і примушував здригнутися усе живе. Він котився землею,
наводячи страх на людей і заганяючи їх у домівки. Він оповіщав про
прихід Грози своїм сильним і дужим голосом. Було спокійно. Було... Поки
не увірвався вітер: молодий і енергійний, він гасав скрізь, мотлошив
верхівки дерев, лоскотав малі трави, ламав слабке гілля і дужі стовбури
гігантських дерев. Вітер почував себе володарем, якого не в силі
зупинити ніхто. Раптом з неба впали перші важкі краплі, що летячи з
висоти, розбивалися об землю і злегка гуркотіли. Потім їх стало більше,
але менших. Розпочався дощ, літній дощ, що тривав лише кілька хвилин,
але приносив радість, що утворювалася із нещодавнього страху перед
невідомою грозою. Усе пройшло, затихло. Яка вона загадкова, ця літня
гроза!
Втім, напевно, така, як ти... ...
сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Степанова Анастасія
На небі ледь почало з’являтися сонце: бадьоре,
усміхнене, веселе. Воно гралося своїм промінням, жбурляло крізь
світанкові хмари свій сонний погляд і намагалося розбудити стомлене
місто. Де-не-де у вікнах горів вогонь ламп, ще з ночі сяяли вогні
вуличних ліхтарів та світилися кольорові рекламні щити. Здавалося,
місто не спить..., або ж так швидко прокидається. Сонце не встигало
посилати свої сонячні зайчики у вікна житлових будинків, як звідти уже
кудись бігли люди, воно ще не заповнило своїм сяйвом широких вулиць,
коли вони були повні автомобілів. Усі кудись поспішали. Люди й
автомобілі разом снували благу павутину буденного життя, що не могла
витримувати тягарю повсякденних турбот і проблем, щомиті рвалась на
шматки. В цю ж мить її підхоплювали інші люди і так до нескінченності. ...
За столом сидели три человека и пили пиво. В виду того, что они приследуються законом, и находятся в федеральном розыске не будем полностью называть их фамилии, а ограничимся только первыми слогами. Так вот, с лева на право. В солдатской шинели с нашивкой *КГБ* сидел товарищ Пу. Следующим в вышитой сорочке и шматом сала сидел товарищ Ку. Третьим был усатый мужик с картошкой за щекой – товарищ Лу. Они сидели и о чем-то усердно думали.
Де я? Що зі мною сталося? Чому не можу поворухнути жодною кінцівкою??? Навкруги темно і тихо. Дивно, жодного звуку не чутно. Жодного. Наче в домовині. А може я й справді в домовині опинився??? Здається ні, дихати легко, як у полі. Чекайте, я не дихаю!!! Намагаюсь носом, ротом, увібрати в себе хоч краплю цілющого повітря а нічого не виходить. Де ж я? Що ж сталось?
Сонце тільки сіло за гору, як я і мій сусіда, дід Микола, запалили люльки, і почали пусту розмову. - А знаєш звідки в мене все моє добро взялось? – раптом спитав він. Я тільки з подивом заглянув йому у вічі. - Слухай, ти перший кому я розповім, що зімною сталося років тридцять тому.
...Мене до цієї жінки вабило нестримно. Одного її погляду, слова було достатньо, щоб у мене починало тьмаритися в голові. Тож уникав її, коли міг. А як зрештою ноги самі до неї приводили - мусив робити над собою зусилля...
(Матеріал цей я написала дещо раніше, і вже немало даних щодо всього оновилось і доповнилось. Як, наприклад, - тепер на «зелену картку» заявки посилають тільки по комп“ютеру, і фото, відповідно, має бути лише цифрове). Все ж, лотерея продовжує грати щоосені, а тому, думаю інформація продовжує бути актуальною.)
Розиграші лотереї "зелених карток"- одного з основних американських імігрантських документів, який дає право на роботу і проживання, проводяться в США вже більше десятка років. Дозвіл на постійне проживання, або грін-карта - бажаний документ, що стає першим кроком по дорозі до американського громадянства. В Україні про лотерею більшість узнала в останній десяток років, раніше ж про неї чули в основному ті, що мають в Америці близьку рідню...
