Мої думи неначе у хмарах зависли, Розтривожили небо, вагітне від злив. Моя Рідна, мене перепишеш у пісню? Бо в старій пісні надто бракує кисню, Між словами не простір - одні вузли...
Це додаток до сторінки про Є. Плужника. Завершити твір про поета так, на жаль, і не вдалося, Та може і ці рядки викличуть у кого цікавість і ще раз нагадають про великого поета двадцятого буремного і жорстокого, але плідного для української поезії, двадцятого століття.
Це поезія написана в дусі символізму і присвячена видатній українській поетесі Олені Телізі. Саме вона є даним капітаном, потопаючий корабель - це окупований Київ.
В сторінці наведені: мій триптих, присвячений Є. Плужнику, та теж мої переклади кількох його творів поруч із оригиналами. Євген Плужник вартий найбільшої уваги, як неперевершений майстер малої форми, хоча в його доробці є і дві поеми, інтерес до яких не вгас до нашого часу. Іноді у критиці Є. Плужника порівнювали з самим Рільке. Захворівши на відкриту форму сухот у віці 25-ти років, поет дивом залишився живим і подарував читачам багато яскравих талановитих творів. Та сталінський режим, безпідставно заарештувавши його, знов повернув його до сухот, від яких він і помер на Соловках, у лютому 1936 року. Як вказують біографи поета, йому ще поталанило померти природньою смерті, бо живих було вивезено до відкритого моря та розстріляно. Умовна могила поета У Києві.
