вірші- музика на струнних,
вірші- формули надстрогі...
кожен йде кудись в дорогу,
щоб нашкрябати десь руни,
щоб дістати щастя краплю,
щоб напитися нектару,
або, щоби здати тару,
що лежить вздовж тротуару.
Іван Петришин
АТИ- ІТИ-ИТИ-
ми римуємо, як діти:
-ати, -ити, -ити-, -іти-
всім- писати і сидіти,
всім- учитись і учити,
всім- читати і лічити,
всім- усіх критикувати,
за усе усіх ганити,
жонґлювати і гонити,
і ходити, їсти й пити,
обливати- обмовляти,
щоб було більше зарплати-
ати, ити, іти, яти.
(жарт не для слаборимників)
перлини мови
якби зібрати мови діаманти,
відчистити їх і відшліфувати,
зробити діамантовий вінець,
і ним коронувати
Ісуса, щоб нападника спинив-
ми молимося, бо зробив
Він стільки див, і багатьох Він спас-
Він - щонайвищий Бог для нас...
слова нападника не мають вже харизми,
вони - в крові, у темряві тартару!
а, там, на ліжку, десь юнак їх марить
останнім словом, що ще має силу-
сльоза прохання перед вічним сном,
а мозк його питає: "чом? о чом?
чому ти мав іти з ножем на друга?
чому повірив ти блюзнірству лжевождя?
ти помираєш за ідею хибну,
у тебе тут немає права слова,
тут- не твоя земля і не твоя тут мова,
а, як твоя, то- не твоє сумління,
не ти тут висівав добра насіння!
не буть тобі отут господарем. ніколи!
ось- діти, що ішли до школи,
а ти їх розстріляв, бездумно, як трансформер.
тобі дадуть тут іншу уніформу.
проси у Бога. це- поріг життя.
злочинству, юнче, не буває забуття!"
Іван Петришин, ПСШІ
ЖИТIѢ ГЕРМАНОВЪ I СЪЛОВIАНОВЪ старорутенскь, украінскь млавеніє /съполъставленiє/ онi же мали зводи, што iменyвали “штадтiє”, миє же мали седла, села, i места мостени. iхни же седла се мяновали “дорфе”, ако "дворне". [/b]держава се мяновала "штатъ", што твърдо стоi. у насъ же- што держа є твiєрдо, гартъ. i словае же ихънiє спореднi сутъ със нашiє. яко же сълнъце зоветъ се у нiхъ "зонне" або же "суннъ". a “мiєсацъ" се зове "мондъ" або же "моонъ". а звездиє се зовеатъ "штелленъ", або же "старренъ" , ако "стернiє" гострiє наша. што значитъ "сталiє", "непорушанi", ако тако же "жарiє", "згариє" нашiє. "днебесе" се називаетъ "гiммельнъ" або же "хевенъсъ", што iє в нашoiмъ мълавенiy одворотно "лемiгъ", або же "невiєдъ". "повiєтрiє" се зоветъ "аеръ" або же "лиуфътъ", шта е у насъ "легки" або "летъки", або же "гърькки". "вода" се iменувала у нiхъ "вассерь" або же "ватхерь" , шта у нашей млавiе се зовiєтъ на одворiєтъ "водхерь", ако iє "ръоса" або "рьека". такъ само, маiєми и назвiє родичiєвъ, а чъстиєнъ тiєла, а назви змiєнъ дъновнa. а iнни назвъни и слова действiи. съпъвстъвителъ: Iоаннъ Петришиннъ [b]
поезія - не вірші, не слова, не ритм, не рима, не гармонія тендітна, вона - концептуальна, неспокійна- міцна Афіна і замріяна у зелені життя грайлива Мавка, вона, як міць Ярила і Перуна, то- не рукопис і не руна, то- серце й кров укладені в рядки, то- нитки Часу, сплетені в Просторі, той, хто Її не любить- хворий. Іван Петришин
