Вітри правди наш край оминають

Тепло волі не гріє дітей

Брат з за межі профітами грає

Не тим шляхом  веде нас Мойсей ...

Якщо ми будемо німі

Промовлять голоси брехні

І наша правда буде тихо пропадати...

Я не знаю де подітись,
Що робити. Далі жити?
Я цілую твоє фото
І прокручую слова

Я кохаю до безтями
І усе тобі прощу,
Лиш до мене ти вернися,
Я тебе прошу.

Я кусаю свуої губи.
Намагаюсь вбити тугу.
В голові якісь морфози
Та я більше так не можу

Я кохаю до безтями
І усе тобі прощу,
Лиш до мене ти вернися,
Я тебе прошу.

Мої слова весь час малі

І важко їм літати

Важко  відбитись від землі

     З анотації до першої книги поезій В. Цимбалюка «Аристократичні почуття»:
     Вірші та прозові мініатюри автора передають розмаїтий і складний душевний стан сучасної молодої людини. Вони не є простими і легко зрозумілими, у них багато експресії і ритмомелодики. За неочікуваними і багатотлумачними, а інколи складними образами ховається то радісний, то сумний, то войовничий світ його героя. Страждання, війна, кохання, свобода, панування - це головні слова його книги, і без них її неможливо навіть уявити.
     Книга розрахована на вузьке коло читачів, насамперед на істориків, філологів, філософів, а також на всіх охочих.

дорогою щастя іде

невидиме тихе

до кого воно зайде

з сувенірів міхом ...