|
Я кохав тебе до болю Всюди йшов я за тобою Я обожнював тебе Смерть обох нас забере Не розлучить нас вона Слово смерть це маячня І кохання твого смак Завжди буде на губах І нехай навколо тьма Пам’ятай ти не одна До грудей тебе прижму І вже більш не відпущу Пам’ятай є ти і я А навколо пустота Та її ти не лякайся І мене міцніш тримайся Не відпущу я тебе Смерть тебе не забере А якщо прийде вона Смертю цею буду я
|
Вулиця ждала гніву слів. Ніхто не вірив, що прийде. Анголи вже почали спів Шестоголосним - ВОСКРЕСЕ!
Історія пригадує гнів. Його у церкву хтось веде Співаючи весь час приспів Ласкаво й щиро – ВОСКПЕСЕ!
А ось діждались ми тих днів. В народі видко серце б’є. Нема вже нині сумнівів. І діти знають – ВОСКРЕСЕ!
Йде голос сестер і братів.
======>>>
|
Сумую, люблю і мовчу.
А чи довго триватиме це - не знаю.
Шукаю слова.Та чи їх я скажу?
Кохаю тебе і від цього страждаю.
Усміхнувшись, тебе обіймаю...
сторінка: Акровірш
| АВТОР ТВОРУ:
твердун Наталія Максимівна
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
natalia
|
Дата: 15.03.2008
|
|
Поезія - це пристрасть, звук. Це порух, думка і бажання. Тепло, ліричність, стук, Це мрія, поклик, поривання. Поезія - це вічна мить. Це порив духу, сподівання. Поезія- це павутина, сіть, Що сковує навіки, баз вагання...
=====>>
|
Вони були як кораблі у морі,
Літали, не сягаючи землі,
Лише між хмар були вони на волі
Й купались в передранішній імлі.
Свободу, мов птахам вітри їм дали,
Спували їх дощами небеса,
Їхз губи сонцю губи цілували
Й на вії осідала їм роса.
То янголи були чи може діти,
Які ніколи ще не знали матерів,
То були зорі,Що завжди будуть горіти,
Вони-це пісня, що співається без слів...
====>>
|
Вона чекала вірно, як вовчиця, Лизала рани від отруйних стріл, Вона не знала, що колись привчиться Людей стрічати, як недоьрий звір.
Вона не знала, що слова-це попіл, Що на усмішку Мойри опадають, Кричало тіло, зварене в окропі, В окропі днів,що память витирають.
Вона чекала, попаливши вії Й повязку зовсім вже зняла з очей, Квиління тиші глушить безнадію, А дощ надворі стогне і січе.
сторінка: 2008
| АВТОР ТВОРУ:
Ковалева Юлія
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
grunge-girl
|
Дата: 14.03.2008
|
|
Сльзи вітру стирали жар, Ми за руки узявшись лежали, Поспускали із ланців примар, Ми ж покірно на них вже чекали.
Ти торкався моїх сновидінь, Я стирала твій попіл з лиця, Насолода від злетів й падінь Наближала чимдуж до кінця.
Шепотів: "Моя мила, іди, ти зумієш іще раз родитись, Втрати сильні й болючі сліди Зможуть з плином дощів швидко змитись"
Я від шелесту губ тих тремтіла Й поцілунком гасила страждання. Чи ж без тебе б я дихать зуміла? Смерть з тобою-найбільше бажання.
...Заколисував ніжно туман, Ми ковтали краплини останні, Нас повільно вкривала зима, Огортаючи млою згасання...
сторінка: 2008
| АВТОР ТВОРУ:
Ковалева Юлія
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
grunge-girl
|
Дата: 14.03.2008
|
|
Прекрасна мить "мовчання тиші" І проміні сонця на світанку Роси криштальних перл сіяння Від вітру ніжне листя колихання
Останній подих кисню В пробиті наскрізь груди Багряна кров засліплює Ще трішки і мене не буде
Лиш попрощатись я не встиг І лист прощальний вже не написати А так хотілося мені Ще раз кохану обійняти
Останній раз побачить Батьківщина В "оправі" з цинку, вірного їй сина І ріки сліз ще не одна Мати буде проливати Над похованням невідомого солдата
|
Таке запитання весь час Думками марширує. Яка майбутність жде на нас? Куди вона прямує? Промивши очі, бачу шлях Синів, дочок і внуків, Що то відкинули вже жах Наших земель байстрюків....
====>>
|
Плинути правди океаном І бачити красу життя У кожний вечір в кожне рано Й чути що шепоче душа Приймати мрії на сніданок Чи вони здійсняться чи ні Відкинути усе погане А перш за все діла грішні І стерегти від забуття Всі думки чисті всі пісні А з хати вимести сміття Хай буде чиста у весні І зберігати своє я У свого серця глибині 11.03.2008р.
|
10 9 8 7 6 5 4 3 2 1 бублик
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|