Того Різдвяного вечора дівчата кидали чобітки біля колгоспної  комори: у який бік покаже носочок чобітка, із того краю  суджений буде.

Піт і сльоза – краплини життя,
по щоках і чолу тихо стікають,
падають долу, десь в небуття,
добре і зле вони все пам’ятають.

Піт і сльоза – це долі ріка,
два солоні бурхливі потоки,
ще з дитинства течуть у віка,
змивають собою пройдені роки.

Змивають, минуле ховають,
сучасне і майбутнє далі несуть.
Дивно, роки все про нас знають
і просять любові пізнати в чім суть.

Піт, сльоза – очищення в дусі.
Сіль, сіль роз’їдає вчинки ганебні,
в Бога просять долю матусі,
за дітей в храмі співають молебні.

Піт і сльоза –Богом нам дані,
бо ще велика потреба існує,
поки сльози йдуть покаянні,
в серці добро благодатне панує.

Піт, сльоза – Богом дана роса,
зовні тече, а нутро відмиває.
Піт і сльоза – дивна краса,
щасливий кожен, хто суть їх пізнає.