Лети, як хочеш! Йди! Втікай! Біжи і розчиняйся в натовпі! В реальний світ, чи в міражі – мені однаково… Губися в рамках тих, що сам для себе витесав… Ховайся. Буду все одно тобі я снитися…
Я вирішив зробити завершальну частину свого блокбастера про
Українського баламута.................попереджую зразу у даному творі
немає ні ком, ні крапок, ні знаків питання..........символів немає
ніяких.........я вирішив зробити такий собі неграматичний кінець
баламуту......
Коли приходиш мрійний і веселий , у хвилях сміху губиш часу лік – здається, в нашій казці стільки серій, що крапель в морі, що весни у рік. І всі слова стають такі крилаті, цвітуть зірками музика, вірші. І не знайти прекрасніших галактик над мрію серця, сяєво душі. І не впіймати кращої жар-птиці, над жарт розумний, сплесками долонь. Бува себе запитую: чи ти це, до кого так спішу я без вагань? Коли приходиш мрійний і веселий , і в хвилях сміху губимось удвох – здається, в нашій казці стільки серій, що не згубити наших двох епох!
Час адаптації. А я, ніяк не звикну, що сум обмацує мої думки, як нитку худими пальцями… …мої бажання проходять в серці перереєстрацію, а пам'ять, мов офіціантка з тацею знов пригощає спогадом про тебе. І дивиться на все це зверху небо і мовчить. І дощ немов здурів – щодня овації, а я так хочу сонечка, а то - сльота в моєму серці від твоїх слідів…
— перед тим, як братись за перо, поет має відчути в собі Бога;
— намагатися словом "зсувати" свідомість (детальніше з приводу цього
терміну див. моє есе "Деякі фігури "вищого пілотажу" в поетиці");
— не красти в інших;
— не красти в себе (що значно складніше);
— перемагати себе в змаганні з собою;
— користуватися найдостойнішим об’єктом для поезії — власним життям;
— черпати слова тільки з книги власного серця;
— писати темнотами, які швидше за дидактизми виведуть читача на світло;
— пам’ятати про те, що читач має бути співтворцем поета;
— дивувати себе: якщо я не здивував себе, вірш не потрібний;
— писати так, щоб комусь щось із написаного захотілось вивчити напам’ять;
— не стояти на котурнах тіней;
— одним оком дивитися на власну творчість і обома — на творчість інших та старатись писати не гірше кращих;
— не повторюватися у темах та ритмомелодиці;
— викладатися в кожному вірші так, ніби цей вірш — останній;
— якщо поету вдалося взяти якийсь духовний рівень в одному вірші, в
наступному вірші він не має морального права спускатись нижче цього
рівня;
— друкувати написаний вірш, коли він "відлежиться" хоча б з рік;
— постійно прагнути наближення до Першослова-Бога;
— бути впевненим, що створене поетом обов’язково колись віднайде саме
той, можливо, єдиний читач, для якого і призначене написане;
— пам’ятати слова Конфуція: “Не турбуйся про те, що тебе не знають люди. Турбуйся про те, що ти не знаєш людей”.
Прослухати вірш можете у цьому плеєрі або завантажити за цією ланкою*.
* Діє протягом місяця з дня публікації. По завершенню цього терміну можна завантажити з файлового архіву Depositfiles. Ланка та допомога - у вікні з повним текстом твору
сторінка: Аудіовірші
| АВТОР ТВОРУ:
Василь Шляхтич
