Трохи наївно, але такої тривіальності вимагає формат і деканат)

Листопад. Сумно на душі...
Опале листя тугу вносить у моє серце.

Воно любові більш не просить
І смуток тяжчим ще стає...
І важко в очі подивитись,
І слово підібрати годі.
Мовчання довше вже щемить,
Щораз повторюючись знову...

Прощально листя шелестить
І вітер міцно обіймає мене за душу.
І смуток другом враз стає.
Не тішить спогад – сном здається.
Той час коли сміялось сонце
І хмарки весело гойдались...

Листопад. Листя опадає
І снігу білого чекає.
Немов той сніг зігріти може.
Опале листя - листя смутку...

"У твому імені святому, Україно, наша доля"

Не розлучить нас вона
Слово смерть це маячня
І кохання твого смак
Завжди буде на губах

І нехай навколо тьма
Пам’ятай ти не одна
До грудей тебе прижму
І вже більш не відпущу

Пам’ятай є ти і я
А навколо пустота
Та її ти не лякайся
І мене міцніш тримайся

Не відпущу я тебе
Смерть тебе не забере
А якщо прийде вона
Смертю цею буду я

Вулиця ждала гніву слів.

Ніхто не вірив, що прийде.

Анголи вже почали спів

Шестоголосним - ВОСКРЕСЕ!

Історія пригадує гнів.

Його у церкву хтось веде

Співаючи весь час приспів

Ласкаво й щиро – ВОСКПЕСЕ!

А ось діждались ми тих днів.

В народі видко серце б’є.

Нема вже нині сумнівів.

І діти знають – ВОСКРЕСЕ!

Йде голос сестер і братів.

======>>>

Поезія - це пристрасть, звук.

Це порух, думка і бажання.

Тепло, ліричність, стук,

Це мрія, поклик, поривання.

 

Поезія - це вічна мить.

Це порив духу, сподівання.

Поезія- це павутина, сіть,

Що сковує навіки, баз вагання...

=====>>

Вони були як кораблі у морі,
Літали, не сягаючи землі,
Лише між хмар були вони на волі
Й купались в передранішній імлі.

Свободу, мов птахам вітри їм дали,
Спували їх дощами небеса,
Їхз губи сонцю губи цілували
Й на вії осідала їм роса.

То янголи були чи може діти,
Які ніколи ще не знали матерів,
То були зорі,Що завжди будуть горіти,
Вони-це пісня, що співається без слів...

====>>