Пісня дзвінка по світу лине,
Із поміж степів, із України.
Туга дівоча швидко мине,
Як піде співати між люди.
Лиш би співала –
Та те, що рідне!
Лиш би кохала –
Та те , що гідне!
Все ж заспівала –
Те, що серце крає.
Все ж покохала –
Та не своє, точно знає.
Доля дівоча – це сльози ночі.
Пісня – розрада й надія.
Душа лиш плаче за тії очі,
Серденько й досі радіє !

 .

Які ж наївні всі дівчата.
Та ще й так гордо заперечують.
І переконують, що це брехня.
Та все ж усьому вірять.

Наївність до добра не доведе,
Над всім потрібно у житті контроль.
Чаклунка в кожної в душі живе
У кожної із них є свій пароль.

Наївна і трошки дурненька,
Та спробуй ти її всю розгадати…
Вони всі різні, як веселка
Не можна як одну усіх рівняти

Здається знаєш добре, як себе
Але й себе не завжди, часто
Пізнати до кінця везе.
І розглядаєш ти її оманно

Тож знай, чарівний друже,
Що дівчина, загадка по житті
Не стався ти ось так байдуже
До того що у неї на душі…

Як не буває перемоги без нагороди,
Так не буває лиха без біди.
В житті нам відкриваються дороги
І нам потрібно лиш пройти:

Всі перешкоди і пороги,
Усі падіння й злети.
І море сліз перепливти,
І спеку усмішки відчути.

Крізь сили до гори дійти
А там, діставшись до вершини,
Так гордо подивитись із гори
На всі подолані шляхи

Але ніяк себе не зупинити,
Набратись наснаги і жаги
Ще вищої гори дістати,
І поки є можливості іти.

Та у душі таке плекати:
Що без маленької негоди,
Ніколи нам не досягти
Жаданої отої перемоги

Бога славити

Чесно  жити

Брата любити

І молитись

Наспіваю колисанку

Життя пливе надій потоком,

Хоч  над ним небо не своє.