Того Різдвяного вечора дівчата кидали чобітки біля колгоспної  комори: у який бік покаже носочок чобітка, із того краю  суджений буде.

Піт і сльоза – краплини життя,
по щоках і чолу тихо стікають,
падають долу, десь в небуття,
добре і зле вони все пам’ятають.

Піт і сльоза – це долі ріка,
два солоні бурхливі потоки,
ще з дитинства течуть у віка,
змивають собою пройдені роки.

Змивають, минуле ховають,
сучасне і майбутнє далі несуть.
Дивно, роки все про нас знають
і просять любові пізнати в чім суть.

Піт, сльоза – очищення в дусі.
Сіль, сіль роз’їдає вчинки ганебні,
в Бога просять долю матусі,
за дітей в храмі співають молебні.

Піт і сльоза –Богом нам дані,
бо ще велика потреба існує,
поки сльози йдуть покаянні,
в серці добро благодатне панує.

Піт, сльоза – Богом дана роса,
зовні тече, а нутро відмиває.
Піт і сльоза – дивна краса,
щасливий кожен, хто суть їх пізнає.

Коли ми сядемо разом

Мат перемат – мова слабких,
Надуманих з себе крутих,
Мова лінивих до праці людей,
Мова ревуча, як скрипи дверей.

Чую мову – серце болить,
Не можуть без мата прожить,
Батьки, матері, дорослі й діти.
Не бачу причин, що би радіти.

Мат перемат – мова чужа,
Від бісів бездушних вона.
З стаканом вина - «сильніша» дія,
Мова гидкого, вбивчого змія.

Забуваємо рідні слова,
Що мила матуся плела.
Де звучання співучої мови?
Лиш чути лепет звуків полови.

Цей сморід диму їдкого,
З язика від немочі злого,
Вїдаєьться у наші клітини,
Роз’їдає любов у родині.

Мат – поразка для королів,
Відречімось брудних тих слів,
Інші слова візьмімо в основу.
Плекаймо чисту батьківську мову!

Троянди червоні дарунок тобі,
Подяка, що поряд ти є у житті.
Конвалії білі – весни першоцвіт,
Це вдячність, що разом ми стільки вже літ.

Підсніжники ніжні – за серце твоє
За те, що розпалює битись моє.
А сині волошки – за колір очей,
За радість проведених разом ночей.

Рясно вкрашає цей букет холодок,
За помисли світлі і плани думок.
Прийми ти від мене і в серце вложи,
Як ліки цілющі, за те, що є ти .

Із мальв, із прекрасних віночок сплету,
Одіну на ясну голівку твою,
З пелюсток тюльпанів встелю я стежину,
Обніму, поцілую тебе я єдину.

Прийми цей дарунок моїх почуттів,
Помовчи, не кажи, не треба тут слів.
У твоє пишне вплету я волося
Від Бога пшеничне, хлібне колосся.

Щезла зірка а двоголовий орел

Дітей наших глянь величчю коле...