запах цитрини маленька настільна лампа -
моя двадцятирічна подружка для неї я й досі першокласниця
його шкарпетки тіні костюмів китайські запальнички
це все що лишається з нами цього недільного вечора
гойда-гойда
не спиняється тепла колиска де міцно сплять прожиті
разом роки
не стомлюється говорити моя балакуча кров і коли її притчі
стають нестерпно гучними
вона ганяє мене ночами крізь витоптані коржі безкоштовних пляжів
крізь вулики супермаркетів привиди сірих зупинок вогні автостанцій
туди де ІСНУЄ малий повелитель воску і глини що з них
ізліплена я
мільярди соняшників глибоко десь у грудях повертають
синхронно голівки до нього
дрібні чортенята сідають на вістрі кожного нерва
ось-ось підсковзнеться хтось із них перекине червону фарбу
така пекельна неділя така незворушна цитринна тиша
буває за крок до зради
та майже лесбійська близькість гардин протяжний свист чайника
докірливе око лампи –
дещо відволікають
отож
торкаю щокою рідне затишне плече
де синій сумний дракон спопеляє усі мої соняхи
... та ось одного ранку голубого, Що ледь вдягнувся в літні постоли, на ньому сині очі зацвіли. Оті небесні, рідні ті, єдині, ті незрадливі, як її душа, незгасні, бо дружина є дружина, - Хоч не простить, а в горі не лиша...
