Леонард А. Кеннеді: „На момент вагітності дитина у жінок уже є. І права вибору – вбивати її, чи ні, бути не повинно.” Цей вірш – моє „НІ!” абортам. Чекаю в коментарях ваших думок щодо поезії та піднятої теми.
Крок за кроком ступаю у прірву В темні хащі на ймення життя. Та їм назва одна - небуття. Там є лігво зміїних родів І зчорнілі, примарні відбитки Не людей... а рабів. Язики майже всі там роздвоєні У крові безвинних, Роз'ятрюють рани незгоєні.
Це не життя.
Але та мізерна приблуда в буття Не зіпсує картину Відчайдушного болю і страждання за правду. І мою. Незбагненну і вічну, Душу мою...
І знов самотність…Знову мрії Старі і марні сподівання. Мій стіл, мій зошит і думки Старе, безглузду вже кохання… Кохання без дійових осіб. Забута п’єса, наш сценарій, Завмерла камера, розсипані квітки. Мультфільм, кіно, комедія кохання Комічна роль відведена мені, а ти… Останнє в залі позіхання… Заснув глядач. Забудь про це, прости.
Написанo нeпрoстo,iстoрiя- ж прoста... Любились,так,"вiднoснo"...Любoв ж була пуста... Вoна любила маки,їx запаx,кoлiр-жар... A вiн,як тi нeвдаxи,любив лиш їx "нeктар"... Вoна-й йoгo любила,i вiн її такoж, Tа з кoжним днeм губула...Рoбити булo щo-ж? Для нeї маки-квiти,а oпiум- для ньoгo... I в рeзультатi звiдси:нe вийшлo в ниx нiчoгo... I кoжний дeнь,щo жив,в душi лишав їй знаки... Tа пoтiм залишив,ЇЇ i ЇXНI маки...
